В Житомирской области суд оправдал трех бывших правоохранителей, обвиняемых в превышении власти

Бердичевский суд вынес оправдательный приговор в отношении трех бывших правоохранителей, обвиняемых в превышении власти и служебных полномочий, т.е. и сопровождались насилием в связи с недоказанностью их участия в совершении преступления. Об этом сообщает Бердичевский горрайонный суд Житомирской области.

Суд скасував запобіжні заходи у вигляді підписки про невиїзд стосовно усіх трьох обвинувачених та відмовив потерпілому у задоволенні цивільних позовів про відшкодування моральної шкоди.  Вирок ще не набув чинності та може бути оскаржений в апеляційній інстанції.

За матеріалами обвинувачення, яке у ході судового розгляду було змінено, троє оперуповноважених сектору карного розшуку тоді ще Бердичівського МВ УМВС України в Житомирській області: двоє у званнях «старший лейтенант міліції» та один - «лейтенант міліції», вчинили злочин у сфері службової діяльності. Так вони силоміць доставили потерпілого до відділу поліції, де побили, завдаючи численних ударів руками, ґумовим кийком та головою об стіну так, що потерпілий утрачав свідомість. Такі дії  обвинувачені вчинили нібито з помсти потерпілому, який у присутності свідків образив одного з них як правоохоронця.

З об′єктивних причин справа кілька разів розглядалася спочатку. Усі троє обвинувачених як до, так і після зміни обвинувачення своєї вини не визнали, назвавши справу сфальсифікованою.

Під час здійснення судового розгляду після останнього за часом автоматизованого розподілу справ  потерпілий до суду жодного разу не з’явився, так само як і свідки. Тому  суд оголошував показання потерпілого та свідків, дані ними як під час досудового слідства, так і в ході судового слідства при розгляді попереднім складом суду. 

Оцінюючи наведені докази, суд врахував, що з наданих стороною обвинувачення доказів єдиним прямим доказом винуватості осіб є показання потерпілого – як під час допитів, так і у заявах, під час очних ставок і відтворення обстановки та обставин події. Жодними іншими, суд підкреслив це у вироку, взагалі жодними іншими прямими доказами предмет доказування, а це час, місце та спосіб вчинення кримінального правопорушення, не підтвердився.

При цьому ці показання потерпілого почали змінюватися навіть ще на стадії досудового слідства, як і показання нібито очевидців події В. та А. (у подальшому ще на стадії досудового слідства вони змінили статус просто на свідків, підтвердивши неправдивість своїх раніше наданих свідчень), які до суду за 15 років так і не з'явилися жодного разу.

Враховуючи чисельні спростування показань потерпілого у деталях вже і під час судового слідства, його показання жодним чином не можуть бути розцінені судом як джерело доведення винуватості осіб у контексті принципу «поза розумним сумнівом».

Відповідно до вимог ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно зі статтею 323 КПК України 1960 року вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. А відповідно до ч. 2 ст. 327 КПК України 1960 року обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.

Дослідивши докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їхній сукупності, суд дійшов висновку, що участь підсудних у вчиненні інкримінованого їм злочину щодо потерпілого не доведена і відповідно з цієї підстави вони мають бути виправдані (справа № 0603/5479/12). 

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.