Переселенці не можуть звертатися до суду за місцем свого фактичного перебування, бо довідка ВПО не підтверджує «прописку», - позиція судів

Внутрішньо переміщені особи не можуть звертатися до суду з позовами за підсудністю за місцем свого фактичного перебування, оскільки довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не підтверджує зареєстроване місце перебування (простіше кажучи, «прописку»). Такі позови слід подавати до судів, які здійснюють правосуддя замість судів, що опинилися на тимчасово окупованих територіях.

Зокрема, таку позицію висловила суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси розглянула заяву по справі №711/3655/22, в якій просили встановити факт смерті громадянина України, уродженця м. Донецьк Донецької області, який помер на тимчасово окупованій території України в Куйбишевському районі м. Донецьк.

«Вивчивши матеріали заяви встановлено, що дана справа не підсудна Придніпровському районному суду м. Черкаси виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Статтею 317 ЦПК України визначено особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України.

Так, відповідно до вимог ч. 2 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених положень закону, заява про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України подається до суду за межами такої території з урахуванням загальних правил підсудності передбачених для справ окремого провадження, тобто до суду за місцем проживання заявника.

Місцем проживання заявника в даному випадку являється зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання, яке стосовно фізичної особи визначається відповідно до положень ст. 29 ЦК та ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

З наявної в матеріалах справи копії паспорта громадянина України вбачається, що заявниця зареєстрована за адресою (у місті Донецьку).

Звертаючись до Придніпровського районного суду м. Черкаси, заявниця додає до заяви довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 22.04.2022, згідно якої, вона є внутрішньо переміщеною особою та фактично проживає за адресою (у Черкасах) .

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

…Проте, 09.08.2017 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 579 Про внесення зміни до пункту 9 Правил реєстрації місця проживання, якою внесено зміни до пункту 9 «Правил реєстрації місця проживання», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру», а саме виключено в абзаці першому слова «та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи».

Отже, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не належить до переліку документів, до якого вноситься інформація про зареєстроване місце перебування особи.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що надана заявником довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є документом, який підтверджує зареєстроване місце проживання/перебування заявника за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки підтверджує лише факт внутрішнього переміщення особи та взяття її на облік.

У зв`язку з цим, встановлюючи зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання заявника, суд враховує вказану у паспорті громадянина України останню адресу місця реєстрації, яка територіально відноситься до юрисдикції Куйбишевського районного суду м. Донецька.

…Таким чином, враховуючи положення ч. 1 ст. 316 ЦПК України щодо підсудності справ про встановлення факту, що має юридичне значення та вимоги ч. 1 ст. 317 ЦПК України, суд приходить до висновку, що заяву про встановлення факту смерті необхідно передати для розгляду за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду м. Дніпропетровськ», - зазначила суддя.

Аналогічна позиція і у судів Києва. Зокрема, ВПО повинна мати підтверджуючі документи про реєстрацію місця перебування в певному районі Києва з реєстру районної державної адміністрації, для того, щоб її позов розглянув столичний суд.

Про це зазначив Дніпровський районний суд міста Києва в ухвалі про передачу справи за підсудністю від 7-11-2022 по справі №755/10921/22.

Так, позивачка звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовною заявою про розірвання шлюбу. Позивачка зазначає, що вона разом із дитиною проживає у Києві, за фактичним місцем проживання, як внутрішньо переміщена особа, тому, на її думку, справа підсудна Дніпровському районному суду міста Києва.

Як зазначив суддя, згідно ч.1 ст.27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 ст. 28 ЦПК України передбачено, що позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти, або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

На думку суду, розгляд даної позовної заяви відноситься до юрисдикції Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

Суд зауважує, що 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно положень ч. 1 ст. 4 Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Так, форма довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджена постановою Кабінету Міністрів «Про облік внутрішньо переміщених осіб» від 01.10.2014 № 509, абзацом 2 пункту 1 якої визначено, що довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з пунктом 9 Правил реєстрації місця проживання, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 (в редакції, яка була чинна до 15.08.2017 року включно), відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.

Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 № 579 внесено зміни до пункту 9 «Правил реєстрації місця проживання», затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру», а саме виключено в абзаці першому слова «та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи». Вказана постанова набрала з чинності 16.08.2017 року.

Отже, з 16.08.2017 року довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не належить до переліку документів, на підставі яких вноситься інформація про зареєстроване місце перебування особи.

При цьому, згідно положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, процес видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка переміщується з тимчасового окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, стосується виключно самої внутрішньо переміщеної особи та уповноваженого органу. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, у заяві про взяття на облік ВПО зазначаються відомості про зареєстроване місце проживання та адреса фактичного проживання, повідомлена цією особою. Зазначена інформація має облікове значення.

Відповідно до абз.3 п.3 Порядку створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 646, якщо інформація про внутрішньо переміщену особу вноситься до бази даних уперше, автоматично формується унікальний номер запису, який відображається в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка), згідно з додатком до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».

Враховуючи форму довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначеної у додатку 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1жовтня 2014 р. № 509, то в ній зазначаються прізвище, ім`я, по батькові особи; дата і місце народження; стать; серія, номер (у разі наявності), дата видачі паспорта громадянина України, ким і коли виданий/дані про документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини; відомості про законного представника, що супроводжує малолітню дитину, недієздатну особу або особу, дієздатність якої обмежена; зареєстроване місце проживання; фактичне місце проживання/перебування.

Таким чином, в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи йде розмежування зареєстрованого місця проживання та фактичного місця проживання.

Отже, виходячи з норм чинного законодавства, вищевказана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не підтверджує місце реєстрації позивача у Києві, що виключає можливість розгляду позовної заяви Дніпровським районним судом м. Києва, виходячи з положень загальних правил підсудності визначених нормами ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 28 ЦПК України.

Крім того, стосовно помилкового тлумачення позивачем поняття зареєстрованого місця перебування варто зазначити, що відповідно до ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»:

-місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги;

-місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Частиною 6 статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» також визначено, що реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.

Таким чином, враховуючи те, що позивач є громадянкою України, а не особою, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, та не має підтверджуючих документів про реєстрацію її місця перебування в Дніпровському районі з реєстру Дніпровської районної державної адміністрації, то суд приходить до висновку, що дана справа підсудна Сєвєродонецькому міському суду Луганської області.

Разом з тим, згідно Розпорядження Верховного Суду № 1/0/9-22 від 06.03.2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» територіальну підсудність Сєвєродонецького міського суду Луганської області визначено за Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області.

Отже, суддя вважає за необхідне направити матеріали позову про розірвання шлюбу за підсудністю до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Аналогічна позиція висловлена судом по справі 755/1912/22 і по справі 755/11209/22.

Відповідну позицію також можна відшукати у рішеннях Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області по справі 183/8385/22, Катеринопільського районного суду Черкаської області по справі №698/693/22, Приморського районного суду м. Одеси по справі 522/15147/22 тощо.

Зокрема, Приморський райсуд Одеси зазначив у справі, яка стосувалася визначення місця проживання дитини, передаючи її до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, зазначив, що інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом», викладена Європейським судом з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» «поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність».

«Правова позиція ЄСПЛ у вказаній справі дозволяє виокремити дві умови відповідності критерію "»суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).

З наведеного вище слідує, що розгляд справи судом з порушенням правил територіальної юрисдикції є порушенням права особи на справедливий суд», - вважає суддя, який передав справу про визначення місця проживання дитини в інший регіон.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.