Повернення обвинувального акту не передбачає поновлення завершеного досудового розслідування, — Верховний Суд

Повернення обвинувального акту не передбачає поновлення завершеного досудового розслідування. Діючий КПК чітко відмовився від інституту додаткового розслідування, який існував за КПК 1960 року. Відсутність можливості проведення додаткового розслідування після звернення до суду з обвинувальним актом очевидна з тексту Кодексу.

На цьому наголосив Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові по справі №636/336/21 (провадження № 51-5720км21).

Обставини справи

Чугуївський міський суд Харківської області ухвалою від 27 липня 2021 року закрив кримінальне провадження щодо обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу.

Суд встановив, що у цьому провадженні сторона обвинувачення звернулася з обвинувальним актом до суду 5 грудня 2019 року, в останній день строку досудового розслідування. Цей обвинувальний акт було повернуто прокурору ухвалою суду від 27 лютого 2020 року, яка набрала законної сили 6 березня 2020 року, і отримано прокуратурою 24 березня 2020 року. Після цього 21 грудня 2020 року було відновлено досудове розслідування і ухвалено ряд процесуальних рішень. 26 січня 2021 року сторона обвинувачення  повторно звернулася до суду з обвинувальним актом на виконання рішення суду від 27 лютого 2020 року.

На підставі цих фактів суд дійшов висновку про те, що сторона обвинувачення направила обвинувальний акт до суду поза межами строку досудового розслідування, визначеного статтею 219 КПК, що є підставою для закриття провадження відповідно до пункту 10 частини 1 статті 284 КПК.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 20 вересня 2021 року залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

Прокурор подав касаційну скаргу

Прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржену ухвалу і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Він зазначає, що суд прийняв необґрунтоване рішення про закриття кримінального провадження, оскільки належно не оцінив докази, що стосуються перебігу строку досудового розслідування та моменту його завершення.

Він вважає, що строк досудового розслідування припинив свій перебіг після того, як обвинувальний акт був вперше переданий до суду, і після повернення обвинувального акта прокурору не відновив свого перебігу.

Оцінка Суду

Верховний Суд дійшов висновку, що у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 КПК досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується, у тому числі, направленням до суду обвинувального акту.

На думку прокурора, звернення до суду з обвинувальним актом, навіть якщо він згодом був повернутий прокурору, зупиняє сплив строку досудового розслідування, а тому на час, який минув з моменту повернення до моменту повторного направлення обвинувального акта до суду, не поширюються вимоги статті 219 КПК.

Суди попередніх інстанцій не погодилися з такою позицією і виходили з того, що строк досудового розслідування продовжує спливати після повернення обвинувального акта прокурору і не може перевищувати межі, визначені статтею 219 КПК. Вони вважали, що після повернення обвинувального акта його недоліки можуть бути усунені лише протягом решти строку досудового розслідування, яка залишилася до первинного звернення сторони обвинувачення з обвинувальним актом.

Суди дійшли висновку, що оскільки у цій справі перший раз сторона обвинувачення звернулася до суду в останній день строку досудового розслідування, в неї не залишилося часу для виправлення недоліків, зазначених в ухвалі про повернення обвинувального акта, тому її повторне звернення до суду 26 січня 2021 року відбулося після закінчення строку досудового розслідування, що дало підстави для закриття провадження відповідно до пункту 10 частини 1 статті 284 КПК.

Суд не може погодитися з підходом до обчислення строків, запропонованим стороною обвинувачення, оскільки він створює широкі можливості стороні обвинувачення шляхом направлення обвинувального акта, який не відповідає вимогам статті 291 КПК, штучно зупиняти сплив строків, тим самим позбавляти правового значення вимогу розумних строків, яка отримала деталізоване регулювання у статті 219 КПК.

Суд вже зазначав, що повернення обвинувального акту не передбачає поновлення завершеного досудового розслідування. Діючий КПК чітко відмовився від інституту додаткового розслідування, який існував за КПК 1960 року. Відсутність можливості проведення додаткового розслідування після звернення до суду з обвинувальним актом очевидна з тексту Кодексу. Крім того, в Пояснювальній записці до проекту Кодексу зазначалося, що «одним з основних напрямів реформування … стала ліквідація можливості відправлення справи на додаткове розслідування», «підвищенню гарантій прав підозрюваних та обвинувачених сприятиме також … скасування інституту повернення справи на додаткове розслідування».

З цього випливає, що повернення обвинувального акту не може використовуватися стороною обвинувачення для проведення будь-яких процесуальних дій, крім приведення його у відповідність до вимог статті 291 КПК, і, відповідно, немає підстав вважати, що після повернення обвинувального акта прокурору може йти мова про будь-яке досудове розслідування, оскільки воно завершене до першого звернення до суду з обвинувальним актом.

Неможливість проведення додаткового розслідування пояснює і неможливість відновлення закінченого досудового розслідування або продовження його строків, як зазначав раніше цей Суд.

Суд допускає, що в певних випадках повернення обвинувального акту стороні обвинувачення може поставити її в складне становище, особливо якщо він направлений до суду в останній день строку.

Однак Суд вважає, що будь-яка сторона кримінального провадження має передбачати можливість несприятливого для неї розвитку подій у провадженні, у тому числі і ухвалення судових рішень, що вимагатимуть додаткового часу для їх виконання, як, наприклад, рішення про повернення обвинувального акту прокурору. Виходячи з цих міркувань Суд вважає, що законодавець, встановлюючи граничні строки досудового розслідування, визначав їх з урахуванням подібних ускладнень з якими може стикнутися сторона, і вона має враховувати можливість таких ускладнень при плануванні своєї діяльності.

Суд нагадує, що у цій справі виправлення недоліків обвинувального акту тривало близько дев`яти місяців, що навряд чи узгоджується з обов`язком вчиняти процесуальні дії в розумний строк, як того вимагає частина 1 статті 28 КПК. Сторона обвинувачення мала представити, але не представила дуже переконливі докази обставин, які перешкодили їй виправити ці недоліки раніше.

Крім того, сторона обвинувачення відновила досудове розслідування і вчинила ряд дії: змінила групу прокурорів, яка здійснює контроль над кримінальним провадженням, змінила кваліфікацію злочину тощо, тобто фактично провела додаткове розслідування, можливість якого не передбачена Кодексом. Не вдаючись до оцінки того, які наслідки має потягти проведення такого додаткового розслідування, Суд зазначає, що у будь-якому разі цими діями сторона обвинувачення поновила перебіг строку досудового розслідування.

Суд нагадує, що перший раз сторона обвинувачення звернулась з обвинувальним актом до суду в останній день строку досудового розслідування. Поновлене нею розслідування, навіть за найбільш сприятливого для сторони обвинувачення підрахунку строку, тривало більш ніж один день. Таким чином, повторне направлення обвинувального акта до суду відбулося поза межами цього строку.

За таких обставин Суд вважає, що рішення судів попередніх інстанцій постановлені у відповідності до кримінального процесуального законодавства.

Суд також зазначає, що доводи сторони обвинувачення щодо неправильного встановлення фактів провадження судом першої інстанції були перевірені апеляційною інстанцією, яка дала відповідь на них у своєму рішення. У Суду немає підстав ставити під сумнів ці висновки.

Таким чином, Судом не встановлено істотних порушень норм матеріального та процесуального права, які були би підставами для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, а тому Суд вважає, що касаційну скаргу сторони обвинувачення слід залишити без задоволення.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.