Верховний Суд постановив, що військовослужбовець заслуговує на позбавлення волі без можливості звільнення з випробуванням, щоб інші військовослужбовці не подумали, що вони можуть ігнорувати накази командирів

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати ККС вирішив, що військовослужбовець, який не прибув за наказом начальника вчасно до пункту тимчасової дислокації батальйону, заслуговує на 5 років реального позбавлення волі, і визнання ним винуватості у даному разі не грає ніякої ролі для того, аби його могли звільнити з випробуванням. Відповідну постанову Верховний Суд ухвалив 11 липня 2023 року у справі №726/78/23.

При цьому захисники військовослужбовця наголошували в скарзі до Верховного Суду, що засуджений визнав свою винуватість як під час досудового розслідування, так і в судах попередніх інстанцій. Крім того, апеляційний суд, на думку захисників, не врахував, що чоловік відмовився від виконання наказу через збіг тяжких сімейних обставин (батько, який проходить службу в лавах ЗСУ отримав контузію, а також травму хребта і ноги, вдома залишилася мати з чотирма неповнолітніми дітьми).

Однак судді Верховного Суду у цьому випадку зайняли державницьку позицію і зауважили, що покарання має бути реальним, бо звільнення від відбування покарання з випробуванням одного військовослужбовця за невиконання ним наказу в умовах воєнного стану створить в інших впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів.

Історія справи

Суди визнали чоловіка винуватим у тому, що він, будучи військовослужбовцем за контрактом, обіймаючи посаду навідника кулеметного відділення в усній формі відкрито відмовився виконати наказ начальника штабу першого заступника командира та до 23:00 20 листопада 2022 року не прибув до пункту тимчасової дислокації батальйону, а залишився в пункті постійної дислокації.

Вироком Садгірського райсуду Чернівців від 18 січня 2023 року чоловіка визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Разом з тим, на підставі ст. 75 КК його було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

Однак вироком Чернівецького апеляційного суду вирок місцевого суду щодо звільнення від  відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК скасовано. Призначено чоловіку покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, строк якого ухвалено обчислювати з 17 березня 2023 року.

Захисники засудженого подали скаргу до Верховного Суду, зазначивши невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість та просили змінити вирок апеляційного суду і застосувати до засудженого положення ст. 75 КК щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Зокрема, засуджений визнав свою винуватість у інкримінованому йому діянні як під час досудового розслідування, так і в судах попередніх інстанцій.

Крім того, апеляційний суд, на думку захисників, не врахував, що чоловік відмовився від виконання наказу через збіг тяжких сімейних обставин (батько, який проходить службу в лавах ЗСУ отримав контузію, а також травму хребта і ноги, вдома залишилася мати з чотирма неповнолітніми дітьми). Також сторона захисту вказує про безпідставні висновки апеляційного суду щодо відсутності у чоловіка щирого каяття.

Що вирішив Верховний Суд

Як зазначив Верховний Суд, висновки судів обох інстанцій щодо винуватості чоловіка ґрунтуються, у тому числі на показаннях засудженого, який визнав вину у скоєнні інкримінованого караного діяння. У поданих касаційних скаргах сторона захисту не заперечує кримінально-правової кваліфікації та доведеності винуватості у вчиненому злочині.

Що стосується доводів, викладених у касаційних скаргах захисників, щодо неправильного застосування закону, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, то, як вважають судді Верховного Суду, вони є необґрунтованими.

«Щоб іншим не кортіло»

Судді Верховного Суду вважають, що суд апеляційної інстанції правильно наголосив, що звільнення від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за невиконання ним наказу в умовах воєнного стану, а саме наказу на вибуття в район бойових дій для захисту Батьківщини від збройної агресії ворога, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів, а також відмову від захисту Батьківщини.

Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Встановлені ж судом першої інстанції характеризуючі дані про особу засудженого, як вважає ВС, є недостатніми для застосування до обвинуваченого положень статті 75 КК.

Пропри твердження у касаційних скаргах захисників, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність такої пом`якшуючої покарання засудженого обставини, як його щире каяття у вчиненому злочині.

«Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював позицію, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині. Також ця обставина може бути визнана такою, що пом`якшує покарання лише в тому разі, коли щире каяття було дієвим і включало в себе активні дії.

Апеляційний суд правильно погодився із твердженнями сторони обвинувачення про те, що як у матеріалах кримінального провадження, так і у вироці місцевого суду відсутні дані на підтвердження того, що чоловік намагався виправити наслідки вчиненого, які конкретні дії для цього він вживав, а тому визнання ним своє винуватості під тиском неспростовних доказів є формальним і таким, що зроблене з метою уникнення справедливого покарання», - заявив Верховний Суд в своїй постанові.

Отже, на думку суддів Верховного Суду, призначене покарання чоловіку в 5 років позбавлення волі, «є достатнім та необхідним для виправлення і попередження вчинення ним та/або іншими особами нових аналогічних злочинів, а застосування у цьому випадку інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципам законності та справедливості покарання та не буде достатнім і необхідним для виправлення засудженого».

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.