Верховний Суд вказав на правомірність анулювання дозволу на користування надрами внаслідок недопущення посадових осіб Держгеонадра до перевірки

Верховний Суд переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Держгеонадра до Фермерського господарства про анулювання спеціального дозволу на користування надрами.

На обґрунтування позову Держгеонадра посилалася на порушення Фермерським господарством пункту 5.3 Угоди про умови користування надрами від 22 грудня 2015 року та частини третьої статті 24 Кодексу України про надра, що є підставою для припинення права користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами.

Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову, оскільки вважали позовні вимоги Держгеонадра передчасними внаслідок того, що позивачем не враховано надане Фермерським господарством у відповідь на лист про надання згоди/незгоди на припинення права користування надрами клопотання про поновлення дії спеціального дозволу на користування надрами.

Не погодившись з такими висновками судів, Держгеонадра звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просила скасувати судові рішення та ухвалити нову постанову про задоволення позову.

Розглянувши справу у касаційному порядку, Суд дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 26 КУпН (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) право користування надрами припиняється, зокрема, у разі використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр. Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, - у судовому порядку. При цьому, питання про припинення права користування земельною ділянкою вирішується у встановленому земельним законодавством порядку. Законодавством України можуть бути передбачені й інші випадки припинення права користування надрами.

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами та, як наслідок, звернення позивача до суду з цим позовом, стало, зокрема, неусунення відповідачем порушень, зазначених у приписі.

Верховний Суд звернув увагу, що вказаний припис не оскаржувався відповідачем, а тому відповідно до статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» є обов`язковим до виконання.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій встановили, що посадові особи Держгеонадра за участі залучених до перевірки спеціалістів здійснили виїзд за місцем реєстрації Фермерського господарства, однак працівників та представників останнього на місці не було. На телефонні дзвінки директор Фермерського господарства не відповідала. При повторному виїзді на місце за цією ж адресою встановлено зв`язок з бухгалтером, який пояснив, що директор та юрист Фермерського господарства перебувають за кордоном і у зв`язку з карантинним обмеженням при перетині кордону не мають можливості прибути в Україну у встановлений період для проведення перевірки, який визначений у наказі Держгеонадра та направленні на проведення перевірки.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Суд дійшов висновку про недопущення відповідачем посадових осіб Держгеонадра до проведення планової перевірки у порушення положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», КУпН та Угоди, незважаючи на законні підстави її проведення та дотримання посадовими особами Держгеонадра порядку здійснення державного нагляду (контролю).

Верховний Суд також звернув увагу на те, що судами попередніх інстанцій не встановлено вчинення відповідачем в подальшому, зокрема, під час розгляду справи у суді, дій, які б сприяли проведенню службовими особами Держгеонадра відповідної перевірки.

Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку, що відповідачем порушено вимоги, передбачені спеціальним дозволом на користування ділянкою надр та Угодою, що є підставою для припинення користування надрами відповідно до пункту 5 частини першої статті 26 КУпН та частини сьомої статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Європейським судом з прав людини у справі "Промислово-фінансовий Консорціум "Інвестиційно-металургійний Союз" проти України" (рішення від 26 червня 2018 року, заява №10640/05) було зазначено, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції включає в себе три норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, носить загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає, що держави мають право, серед іншого, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Друга і третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, повинні тлумачитися у контексті загального принципу, закріпленого першою нормою (пункт 184).

Цей Суд також зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту надає право на позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держава має право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції (пункт 185).

Крім того, Суд наголосив, що будь-яке втручання у здійснення права чи свободи, визнаних Конвенцією, має переслідувати законну ціль. Принцип «справедливого балансу», притаманний статті 1 Першого протоколу до Конвенції, сам по собі передбачає існування загального суспільного інтересу. До того ж, слід нагадати, що різні норми, закріплені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не є окремими, тобто не пов`язаними між собою, та що друга і третя норми стосуються лише конкретних випадків. Одним із наслідків цього є те, що існування «суспільного інтересу», яке вимагається відповідно до другого речення, або «загального інтересу», посилання на яке міститься у другому пункті, випливає з принципу, встановленого у першому реченні, а отже втручання у здійснення права на мирне володіння майном у розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції також повинно переслідувати мету у суспільному інтересі (пункт 187).

Верховний Суд у цій справі виклав правовий висновок про те, що недопущення суб’єктом господарювання посадових осіб Держгеонадра до проведення перевірки у сукупності з невиконанням вимог припису Держгеонадра у цій частині свідчить про порушення таким суб’єктом вимог статті 11 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Угоди про умови користування надрами, яка є невід`ємною частиною спеціального дозволу на користування надрами, в частині обов`язку надрокористувача допускати представників Держгеонадра для здійснення державного геологічного контролю та надання документів і матеріалів щодо користування надрами відповідно до умов спеціального дозволу на користування надрами, та, як наслідок, може бути підставою для анулювання спеціального дозволу на користування надрами. За таких обставин анулювання спеціального дозволу на користування надрами не буде вважатися неправомірним втручанням у право на мирне володіння майном у розумінні статті 1 Протоколу першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Постанова Верховного Суду від 18 березня 2024 року у справі № 260/1946/23 (адміністративне провадження № К/990/36164/23).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.