Військові командири будуть відповідати за певні злочини підлеглих – парламент схвалив за основу законопроект

Командири будуть нести відповідальність за злочини підлеглих, які підпадають під певні статті Кримінального кодексу. Так, Верховна Рада 17 вересня ухвалила в першому читанні законопроект 11484 про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексу України у зв'язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього.

Серед іншого цим законопроектом до Кримінального кодексу вводиться нова стаття 31-1 «Кримінальна відповідальність військових командирів, інших осіб, які фактично діють як військові командири, та інших начальників».

Відповідно до неї військовий командир або інша особа, яка фактично діє як військовий командир, підлягає кримінальній відповідальності за будь-який злочин, передбачений статтями 437–439, 442, 442-1 КК, вчинений підлеглою особою, яка на момент вчинення злочину перебувала під його фактичним командуванням і контролем або залежно від обставин під його фактичною владою і контролем, внаслідок нездійснення таким військовим командиром або іншою особою, яка фактично діє як військовий командир, належного контролю над такою підлеглою особою, якщо при цьому він достовірно знав або проігнорував інформацію, яка явно вказувала на те, що зазначена підлегла особа вчиняла або мала намір вчинити такий злочин, але не вжив дій, яких повинен був і міг вжити у межах своїх повноважень для запобігання чи припинення вчинення злочину або для повідомлення про такий злочин органу досудового розслідування (ч. 1 статті 31-1 КК).

Йдеться про злочин геноциду (ст. 442 КК), злочини проти людяності (нова ст. 442-1 КК), воєнні злочини (ст. 438 КК у редакції проекту), злочин агресії (ст. 437 КК у редакції проекту). У частинах 1 та 2 нової ст. 31-1 КК вказується і на злочин, передбачений ст. 439 «Застосування зброї масового знищення» КК.

Начальник, правовий статус якого не передбачений частиною першою цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності за будь-який злочин, передбачений статтями 437–439, 442, 442-1 КК, якщо такий злочин стосувався діяльності, що підпадала під його фактичну відповідальність і контроль, та був вчинений підлеглою особою, яка на момент вчинення злочину перебувала під його фактичною владою і контролем, внаслідок нездійснення таким начальником належного контролю над такою підлеглою особою, якщо при цьому він достовірно знав або свідомо проігнорував інформацію, яка явно вказувала на те, що підлегла особа вчиняла або мала намір вчинити такий злочин, але не вжив заходів, яких повинен був і міг вжити у межах своїх повноважень для запобігання чи припинення вчинення злочину або для повідомлення про такий злочин органу досудового розслідування (ч. 2).

Військовий командир або інша особа, яка фактично діє як військовий командир, інший начальник у випадках, передбачених частинами 1 і 2 цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності згідно з відповідною частиною цієї статті та статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за злочин, вчинений підлеглою особою.

У примітці визначається, що під військовим командиром у цій статті слід розуміти особу, яка на правових підставах уповноважена здійснювати командування та контроль над однією чи більше підлеглими особами, які беруть участь у бойових діях та належать до збройних сил держави.

Під іншою особою, яка фактично діє як військовий командир, у цій статті слід розуміти особу, під владою та контролем якої у зв’язку з веденням бойових дій перебувають одна чи більше підлеглих осіб, які беруть участь у бойових діях та не належать до збройних сил держави.

Під начальником у цій статті слід розуміти особу, не зазначену в пунктах 1 і 2 примітки до цієї статті, яка обіймає посаду чи перебуває у становищі, що надають владні повноваження (владу) та контроль над однією чи більше підлеглими особами.

Втім, як зауважує Головне науково-експертне управління парламенту, імплементація такого виду відповідальності, передбаченого ст. 28 Римського статуту, мала б базуватися на принципі індивідуального характеру відповідальності (ч. 2 ст. 61 Конституції України), основним змістом якого є неможливість притягнення осіб до кримінальної відповідальності за діяння, які вони не вчинювали.

«Принагідно звертаємо увагу, що у новій ст. 31-1 КК зазначається про кримінальну відповідальність військових командирів, інших осіб, які фактично діють як військові командири, та інших начальників за будь-який злочин, передбачений ст. ст. 437–439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинений підлеглою особою, яка на момент вчинення злочину перебувала під його фактичним командуванням і контролем або залежно від обставин під його фактичною владою і контролем.

Водночас, звернення до приписів п. «а» ст. 28 Римського статуту свідчить, що відповідальність військового командира або особи, яка фактично діє як військовий командир, настає за злочини, що підпадають під юрисдикцію МКС, вчинені силами, які перебувають під його чи її фактичним командуванням і контролем або, залежно від обставин, під його чи її фактичною владою і контролем, в результаті нездійснення ним або нею належного контролю над такими силами у відповідних випадках.

Про відповідальність у певних випадках начальника, який не є військовим командиром або особою, яка фактично діє як військовий командир, за злочини, що підпадають під юрисдикцію МКС, вчинені підлеглими, які перебувають під його чи її фактичною владою і контролем, у результаті нездійснення ним чи нею належного контролю над такими підлеглими, йдеться й у п. «b» ст. 28 Римського статуту. Використання вказаних термінів у множині вочевидь обумовлено тим, що воєнні злочини мають місце у випадках, коли їх вчинено в рамках плану чи політики або в рамках широкомасштабного вчинення таких злочинів.

Окрім того, у ч. 1 нової ст. 31-1 КК зазначається про те, що військовий командир або інша особа, яка фактично діє як військовий командир, достовірно знав або проігнорував інформацію, яка явно вказувала на те, що зазначена підлегла особа вчиняла або мала намір вчинити відповідний злочин, але не вжив дій, яких повинен був і міг вжити у межах своїх повноважень для запобігання чи припинення вчинення злочину або для повідомлення про такий злочин органу досудового розслідування. Проте у п. «i» ст. 28 Римського статуту вказується на те, що військовий командир або знав, або за існуючих обставин на той момент повинен був знати, що ці сили вчиняли чи мали намір вчинити відповідні злочини» - зазначили експерти ГНЕУ.

Також там додали, що у ст. 28 Римського статуту акцентується увага на тому, що відповідальність командирів та інших начальників за певних умов настає за злочини, що підпадають під юрисдикцію МКС, вчинені відповідними силами/підлеглими.

Такими злочинами відповідно до ч. 1 ст. 5 Римського статуту є злочин геноциду (ст. 442 КК), злочини проти людяності (нова ст. 442-1 КК), воєнні злочини (ст. 438 КК у редакції проекту), злочин агресії (ст. 437 КК у редакції проекту). Натомість, у ч. ч. 1 та 2 нової ст. 31-1 КК вказується зокрема на злочин, передбачений ст. 439 «Застосування зброї масового знищення» КК, що не повною мірою корелюється з приписами ст. 28 Римського статуту.

Нагадаємо, що 21 серпня Верховна Рада прийняла як закон №3909-IX внесений 15 вересня Президентом України законопроект 0285 про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього.

Окрім законопроекту про ратифікацію Римського статуту 0285, Президент 15 серпня зареєстрував у Верховній Раді законопроект 11484 про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.