Спроба оскарження провалилася: Хмельницький апеляційний суд визнав законним заочний вирок депутату РФ
Хмельницький апеляційний суд засвідчив законність рішення суду першої інстанції про здійснення спеціального судового провадження (in absentia) щодо депутата Державної Думи РФ, який брав участь у голосуваннях, спрямованих на посягання на територіальну цілісність і недоторканність України. Обвинуваченому призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Коли політика стає криміналом
Дослідивши матеріали справи № 686/6622/23, Хмельницький апеляційний суд розглянув скаргу захисника обвинуваченого на вирок суду першої інстанції у кримінальному провадженні за частиною 3 статті 110 КК України (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України).
Згідно з вироком суду першої інстанції обвинувачений, будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ, «підтримав постанову із зверненням до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав». Таким чином, він вчинив «умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків».
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області призначив депутату Державної Думи РФ покарання – у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна. Не погоджуючись з таким рішенням, захисник обвинуваченого звернувся до суду апеляційної інстанції, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у судовому рішенні, а також на порушення вимог кримінального процесуального закону.
Сторона захисту вважає, що оскаржуване судове рішення було ухвалено за відсутності належних та допустимих доказів, які б доводили, поза розумним сумнівом, вину засудженого у вчиненні кримінального правопорушення. Істотне порушення вимог КПК України полягає у здійсненні судом розгляду вказаного кримінального провадження за відсутності обвинуваченого, в порушення усталеної практики ЄСПЛ.
«Жодного документу, який би підтверджував отримання обвинуваченим інформації про наявне кримінальне переслідування та пред`явлене обвинувачення стороною обвинувачення не надано. Усі засоби комунікації не є реальними доказами вручення повістки, повідомлення про підозру, обвинувального акту тощо», – наголошується в обґрунтуванні позиції адвоката.
Апелянт стверджує, що стороні обвинувачення не надано жодних доказів умисного ухилення особи від правосуддя. На думку захисника, ухвалення рішення про здійснення спеціального судового розгляду позбавило провадження ознак справедливості з самого початку. Крім того, він вказує на використання для підтвердження винуватості доказів, зібраних у межах інших кримінальних проваджень, що розцінюється як істотне порушення вимог КПК України. Адвокат наголошував на відсутності доказів про те, що обвинувачений міг або повинен був передбачити, що його участь у голосуванні могла призвести до загибелі людей.
Вивчивши та перевіривши матеріали кримінального провадження, Хмельницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Адже розгляд справи щодо російського депутата проведено за його відсутності, оскільки провадження за таким обвинуваченням здійснено в порядку спеціального судового провадження (in absentia): з дотриманням вимог КПК України шляхом публікування судового виклику у ЗМІ та на офіційному веб-сайті Судової влади. Це, у свою чергу, свідчить про належне повідомлення обвинуваченого про час та місце судового розгляду даного провадження.
Правосуддя in absentia: скарга без задоволення
Із посиланням на Резолюцію Комітету Міністрів Ради Європи № (75)11 від 19.01.1973, апеляційний суд зазначив: процедура заочного розгляду (trial in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність i при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного.
Факти численних викликів обвинуваченого підтверджені матеріалами кримінального провадження. Для забезпечення права на захист було залучено адвоката з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який отримував усі процесуальні документи, що мали вручатися підозрюваному. Це дозволило гарантувати дотримання прав навіть за відсутності самого обвинуваченого.
Після передачі справи до суду повідомлення про виклики розміщувалися на офіційному сайті Хмельницького міськрайонного суду, на ресурсах прокуратури та в «Урядовому кур’єрі». Таким чином, апеляційна інстанція дійшла висновку: українська держава використала всі можливі способи інформування, а права на захист були дотримані. Суттєвим фактом стало розміщення документів, включно з обвинувальним актом у перекладі на російську мову, на офіційному сайті Державної Думи РФ. Це мало подвійне значення: підтвердження про повідомлення обвинуваченого та створення доказової бази щодо участі російського депутата у діях, які кваліфікуються як посягання на територіальну цілісність України. Тобто були вжиті всі можливі заходи для належного повідомлення обвинуваченого та забезпечення його права на захист.
Правова кваліфікація дій обвинуваченого ґрунтувалася на тому, що він, будучи депутатом Держдуми, голосував за визнання так званих «ЛНР» і «ДНР». Суд підкреслив, що він достовірно знав про міжнародні договори, які визначають кордони України, зокрема договір 2003 року про українсько-російський державний кордон. Отже, дії депутата Держдуми РФ були умисними і спрямованими на зміну кордовнів всупереч Конституції України та міжнародному праву.
Апеляційний суд також врахував, що голосування російського депутата «за» було свідомим вибором, адже інші депутати мали можливість утриматися чи проголосувати «проти». Це підтверджує наявність прямого умислу. Визнання «ЛНР» і «ДНР» стало юридичною передумовою для вторгнення РФ 24 лютого 2022 року, що призвело до загибелі людей, руйнувань та інших тяжких наслідків.
Приймаючи до уваги суспільну небезпеку вчиненого злочину, суд постановив: вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 вересня 2025 стосовно обвинуваченого за ч. 3 ст. 110 КК України залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого – без задоволення.
Навіщо російський депутат подав апеляцію?
Факт подання апеляційної скарги заочно засудженим російським депутатом, на перший погляд, може виглядати парадоксально: представник держави-агресора, який перебуває за межами України і навіть не визнає її юрисдикцію, формально користується механізмами українського кримінального процесу. Проте у цій справі йдеться не про довіру до українського правосуддя, а про юридичний розрахунок.
Апеляцію подав не сам обвинувачений, а його захисник, що повністю відповідає правилам спеціального судового провадження (in absentia). КПК України допускає оскарження вироків, ухвалених за відсутності обвинуваченого, за умови участі адвоката з належними повноваженнями. Таким чином, сама можливість апеляційного перегляду була не «поступкою» суду, а реалізацією процесуальних гарантій, без яких вирок був би вразливим для міжнародної критики.
При цьому характер вимог апеляції – доволі показовий. Засуджений депутат не обмежився оскарженням окремих наслідків вироку чи майнових питань, а наполягав на його повному скасуванні та закритті кримінального провадження. Аргументація будувалася навколо нібито незаконності спеціального провадження, порушення права на захист, недопустимості доказів та відсутності причинно-наслідкового зв’язку між його голосуванням у Держдумі РФ та тяжкими наслідками збройної агресії.
Судячи з усього, справжня мета апеляції полягала не у сподіванні на зміну позиції українського суду. Подання цієї скарги виконувало одразу кілька прагматичних функцій. По-перше, воно створювало процесуальний «слід», необхідний для подальших заяв у міжнародних інстанціях або для захисту активів у закордонних юрисдикціях. По-друге, апеляція дозволяє затягнути момент остаточної правової визначеності, що є критично важливим у контексті конфіскації майна та застосування санкцій. По-третє, така процесуальна активність відповідає загальній стратегії РФ щодо формування наративу про «політично вмотивовані переслідування».
Залишаючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд підтвердив належне повідомлення обвинуваченого, наявність свідомого ухилення від правосуддя та обґрунтованість застосування спеціального провадження, прямо пославшись на релевантну практику ЄСПЛ. Таким чином, апеляційна скарга не лише не досягла поставлених цілей, а й посилила правову стійкість вироку.
Спроба оскарження вироку суду першої інстанції з боку засудженого депутата Держдуми РФ – не намагання «відновити справедливість», а всього лише частина системної юридичної оборони представників держави-агресора. Водночас проходження повної апеляційної процедури сприяло додатковій перевірці законності та обґрунтованості українського судового рішення.
Автор: Валентин Коваль
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
