Кредит онлайн, а борг – офлайн: суд у Тернівці визнав електронний договір і постановив стягнути заборгованість

Суд у Тернівці визнав дійсним електронний кредитний договір, укладений через інтернет, та постановив стягнути заборгованість із позичальника. Суд дійшов висновку, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором має таку ж саму юридичну силу, як і власноручний підпис на паперовому документі.

Від сайту до суду: юридична сила кредиту

Тернівський міський суд Дніпропетровської області розглянув цивільну справу 194/1426/25 за позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором. Цей договір став головним доказом у справі, оскільки визначав умови кредитування, порядок нарахування процентів та засвідчував фактичне отримання коштів позичальником.

Першого грудня 2022 року між фінансовою компанією та відповідачем було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії через веб-сайт credos.com.ua. Договір був підписаний одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам законодавства про електронну комерцію. Позичальнику було надано кредит у сумі 13 тисяч грн строком на 300 днів із базовим періодом 18 днів. Встановлено дві процентні ставки: знижена – 2,5% на день, стандартна – 3% на день. Відповідно до умов договору, проценти нараховувалися щоденно на залишок неповерненої суми кредиту. Дата повернення кредиту – 27 вересня 2023 року.

Позичальник також підписав правила відкриття кредитної лінії та паспорт споживчого кредиту, що містив основні умови кредитування та таблицю обчислення загальної вартості кредиту. Фактичне отримання коштів підтверджувалося банківською довідкою про перерахування коштів на картку позичальника. Таким чином, суд визнав, що кредитний договір був укладений належним чином, а кошти фактично отримані.

Станом на 25 серпня 2025 року заборгованість позичальника становила 128830 грн, у тому числі: 13 тис. грн – основний борг, а 115830 грн – проценти. Позивач застосував програму лояльності, частково списавши проценти на суму 63830 грн, і вимагав стягнути лише 65 тис. грн, що включало 13 тис. грн основного боргу та 52 тис. грн – проценти.

Суд детально зупинився на характеристиці вебсайту як сукупності інформаційних і телекомунікаційних систем, які функціонують як єдине ціле та забезпечують обробку інформації, ідентифікацію клієнта, формування оферти та її акцепт. Як з’ясувалося, позичальник користувався особистим кабінетом, погодився з умовами кредитування, підтвердив прийняття договору та пов’язаних із ним документів шляхом введення одноразового ідентифікатора. Сторони заздалегідь погодилися вважати документи, підписані таким способом, еквівалентними паперовим документам із власноручним підписом, що прямо передбачено договором і відповідає вимогам законодавства.

Одночасно з договором були підписані правила відкриття кредитної лінії та паспорт споживчого кредиту. Ці документи містили інформацію про порядок надання кредиту, механізм нарахування процентів, програму лояльності, права та обов’язки сторін, відповідальність за порушення зобов’язань, а також орієнтовну загальну вартість кредиту та реальну процентну ставку. Їх наявність дозволила суду дійти висновку, що кредитодавець виконав обов’язок щодо належного інформування споживача.

Факт отримання коштів суд визнав доведеним на підставі довідок банківської установи та фінансової компанії. У матеріалах справи містилися дані про перерахування 13 тисяч грн на платіжну картку позичальника саме в день укладення договору, із зазначенням призначення платежу та ідентифікатора транзакції. Це підтвердило реальність передачі кредитних коштів і виключило сумніви щодо фіктивності правочину.

Електронні докази: деталізація платежів і боргів

Окрему увагу суд приділив саме сукупності письмових доказів, які в комплексі підтверджують як факт виникнення зобов’язання, так і його подальше порушення. У справі були досліджені довідки про перерахування коштів, паспорт споживчого кредиту, а також розрахунок заборгованості станом на конкретну дату. Суд наголосив, що жоден із цих доказів не існує ізольовано, а кожен доповнює інший і формує цілісну доказову картину.

Електронний договір про відкриття кредитної лінії містив усі істотні умови, передбачені цивільним законодавством для договорів цього виду. У ньому були чітко визначені сторони договору, предмет зобов’язання, сума кредиту, строк кредитування, порядок і розмір нарахування процентів, а також умови повернення кредитних коштів. Суд зафіксував, що договір прямо передбачав можливість його укладення в електронній формі та визначав порядок використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором як належного способу підтвердження волевиявлення позичальника.

Надання кредиту було підтверджено довідками фінансової компанії та банківської установи, які містили конкретні реквізити платіжної операції. Суд звернув увагу на те, що в цих документах зазначені дата перерахування коштів, сума, номер платіжної картки отримувача, призначення платежу та ідентифікатор транзакції. Такий рівень деталізації, на думку суду, виключає можливість сумніву щодо фактичного отримання кредитних коштів позичальником.

Розрахунок заборгованості був досліджений у прив’язці до умов договору. Суд встановив, що проценти нараховувалися щоденно на залишок неповерненої суми кредиту відповідно до погодженої стандартної процентної ставки. При цьому суд окремо перевірив, що нарахування процентів здійснювалося виключно в межах строку кредитування, а не після його завершення, що відповідало правовим позиціям Верховного Суду.

Важливим елементом матеріалів справи стала заява кредитодавця про застосування програми лояльності. Суд оцінив її не лише як прояв доброї волі позивача, але і як доказ того, що заявлена до стягнення сума є меншою за фактичну заборгованість, розраховану відповідно до договору. Це мало значення для оцінки співмірності вимог і відповідності їх принципам розумності та справедливості.

Процесуальні документи також відіграли істотну роль у справі. У матеріалах містилося клопотання представника кредитодавця про розгляд справи за його відсутності, а також відомості про належне повідомлення боржника про дату і час судового засідання. Відсутність відзиву та будь-яких заперечень з боку відповідача суд розцінив як нереалізоване право на захист, що не може перешкоджати розгляду справи по суті на підставі наявних доказів.

У підсумку суд дійшов висновку, що всі матеріали справи є належними, допустимими та достатніми для вирішення спору. Сукупність електронних і письмових доказів дозволила встановити факт укладення кредитного договору та отримання коштів, наявність прострочення виконання зобов’язань та обґрунтованість заявленої до стягнення суми. Кредитодавець дотримався вимог щодо інформування споживача, а тому відсутні підстави для звільнення боржника від відповідальності. Отримані кошти не були повернуті, зобов’язання залишилися невиконаними, що обґрунтовує право кредитора на судовий захист.

Розглянувши матеріали справи, суд ухвалив: позов фінансової компанії задовольнити повністю, стягнути з позичальника заборгованість у розмірі 65 тис. грн, а також – судовий збір у сумі 2422,40 грн.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.