Декриміналізація дисциплінарних порушень у місцях несвободи: оприлюднено урядовий законопроєкт
На сайті Верховної Ради оприлюднений урядовий Проект Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та Кримінально-виконавчого кодексу України щодо гуманізації законодавства у сфері виконання кримінальних покарань № 15002 від 05.02.2026.
Раніше про його погодження Кабінетом Міністрів України повідомляло Міністерство юстиції.
Проектом Закону пропонується виключити статтю 391 Кримінального кодексу України, якою встановлено кримінальну відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань.
У зв’язку з цим вносяться зміни до статті 140 Кримінально-виконавчого кодексу України щодо виключення тримання у виправних колоніях максимального рівня безпеки осіб, засуджених за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи.
Також проектом Закону пропонується доповнити перелік заходів стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі, стягненням у виді переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях (секторах) мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, виправних колоніях (секторах) середнього рівня безпеки чи звичайних жилих приміщеннях виправних колоній (секторів) максимального рівня безпеки до приміщення камерного типу виправних колоній (секторів) максимального рівня безпеки на строк від трьох місяців до одного року.
Передбачається застосування заходу стягнення у виді поміщення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу на строк до трьох місяців.
Водночас з метою приведення положень Кримінально-виконавчого кодексу України у відповідність до європейських стандартів пропонується виключити застосування до засуджених стягнення у виді переведення до одиночної камери.
Крім того, проектом Закону вносяться зміни до статей 134, 135 Кримінально виконавчого кодексу України, відповідно до яких: поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор, карцер чи приміщення камерного типу проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов’язки, з визначенням строку тримання; переведення засудженого, який тримається у виправній колонії (секторі) мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, виправній колонії (секторі) середнього рівня безпеки чи звичайному жилому приміщенні виправної колонії (сектору) максимального рівня безпеки до приміщення камерного типу виправної колонії (сектору) максимального рівня безпеки проводиться за рішенням суду. Зазначене стягнення застосовується за вчинення злісної непокори адміністрації виправної колонії.
Також пропонується внести зміни до статей 537, 539 Кримінального процесуального кодексу України стосовно питань, які вирішуються судом під час виконання вироків та порядку вирішення судом цих питань.
Зокрема, під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про застосування заходу стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого з виправної колонії (сектору) мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, виправної колонії (сектору) середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення виправної колонії (сектору) максимального рівня безпеки до приміщення камерного типу виправної колонії (сектору) максимального рівня безпеки.
Клопотання (подання) адміністрації виправної колонії про застосування стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого, який тримається у виправній колонії (секторі) мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, виправній колонії (секторі) середнього рівня безпеки чи звичайному жилому приміщенні виправної колонії (секторі) максимального рівня безпеки до приміщення камерного типу виправної колонії (сектору) максимального рівня безпеки, а також про примусове годування засудженого розглядаються протягом 24 годин з моменту надходження відповідного клопотання (подання) до суду суддею одноособово.
Причини законодавчих змін
Статтею 391 Кримінального кодексу України встановлено кримінальну відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань у виді позбавлення волі на строк до трьох років. У контексті реформування кримінального права України та гармонізації його з європейськими стандартами постає питання доцільності існування цієї норми у Кримінальному кодексі України.
Стаття 391 Кримінального кодексу України має низку суперечностей і неузгодженостей з огляду на таке. Поняття «злісна непокора» та «інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій» на сьогодні не мають чітких критеріїв, що іноді на практиці призводить до суб’єктивної оцінки з боку адміністрації установи виконання покарань та створює ризики зловживань і фактичного тиску на засуджених.
Чинна редакція статті 391 Кримінального кодексу України на практиці не може бути застосована до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі, оскільки відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України стягнення у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) до цих осіб не застосовується. Крім того, стаття 391 Кримінального кодексу України фактично передбачає кримінальну відповідальність за вчинення дисциплінарних порушень. Отже, така конструкція норми статті 391 Кримінального кодексу України суперечить концептуальним засадам кримінального законодавства щодо недопустимості преюдиції як кваліфікуючої ознаки кримінального правопорушення.
Крім того, зазначені положення не узгоджуються з положеннями статті 23 Кримінального процесуального кодексу України щодо безпосереднього дослідження доказів судом. На сьогодні у жодній країні Європейського Союзу не передбачено кримінальної відповідальності за дисциплінарні порушення засуджених. Подібні випадки розглядаються в адміністративному або дисциплінарному порядку з дотриманням принципів справедливого процесу. Таким чином, Україна зберігає застарілу радянську практику.
У доповіді для Уряду України за результатами візиту Європейського комітету з питань запобігання катуванням у період з 04 по 13 серпня 2020 року зазначено, що «ЄКПТ неодноразово рекомендував скасувати статтю 391 Кримінального кодексу, згідно з якою засуджені особи можуть бути засуджені до додаткового терміну до трьох років позбавлення волі за неодноразові порушення дисципліни. Комітет дуже стурбований тим, що ця рекомендація залишається невиконаною; він закликає органи влади без подальших зволікань скасувати статтю 391 Кримінального кодексу.».
У сучасному демократичному суспільстві система кримінального правосуддя має забезпечувати баланс між правопорядком і правами людини. Існування статті 391 Кримінального кодексу України не відповідає принципам гуманізму, правової визначеності та прав людини. Водночас виключення статті 391 Кримінального кодексу України потребує наявності у кримінально-виконавчому законодавстві інших механізмів впливу на засуджених, які чинять злісну непокору законним вимогам адміністрації виправної колонії і є злісними порушниками встановленого порядку відбування покарання.
Крім того, частиною дев’ятою статті 132 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено застосування стягнення, зокрема, у виді переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до одиночної камери на строк до трьох місяців.
У Загальному звіті ЄКПТ, опублікованому у 2011 році (CPT/Inf(2011)28-part2) зазначено, що «З огляду на потенційно дуже шкідливий вплив одиночного ув’язнення ЄКПТ вважає, що принцип пропорційності вимагає, щоб воно використовувалося як дисциплінарне покарання лише у виняткових випадках та як крайній захід і протягом якомога коротшого періоду часу. У багатьох державах – членах Ради Європи спостерігається тенденція до зниження максимально можливого терміну одиночного ув’язнення як покарання. ЄКПТ вважає, що максимальний термін не повинен перевищувати 14 днів за таке правопорушення, а бажано – менше. Крім того, має бути заборонено послідовні дисциплінарні вироки, що призводять до безперервного періоду одиночного ув’язнення, що перевищує максимальний термін. Будь-які правопорушення, скоєні ув’язненим, які, на думку суду, потребують більш суворих санкцій, повинні розглядатися системою кримінального правосуддя.» (див. п. 79 рішення).
Європейський комітет з проблем злочинності Ради Європи у своєму Коментарі до Європейських пенітенціарних правил наголосив, що «Правило 60.6.d зобов’язує уряди оголошувати шляхом національного законодавства конкретний максимальний термін, після якого ув’язнений не може утримуватися в одиночному ув’язненні. Встановлюючи цей термін, уряди повинні усвідомлювати, що якщо цей максимальний термін буде занадто довгим, це буде рівносильним нелюдському або такому, що принижує гідність, покаранню. ЄКПТ вважає, що максимальний термін одиночного ув’язнення, призначений з дисциплінарної причини, не повинен перевищувати 14 днів і бажано бути меншим.».
Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй щодо поводження із в’язнями (Правила Нельсона Мандели) описують одиночне ув’язнення тривалістю понад 15 днів поспіль як тривале одиночне ув’язнення (Правило 44) і прямо забороняють його (Правило 43).
Автор: Тарас Лученко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
