ЄСПЛ визнав порушення права на виїзд з країни у справі «Бабич проти України»
П’ята секція Європейського суду з прав людини ухвалила рішення у справі «Бабич проти України» (заява № 2393/17), визнавши порушення статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Рішення є остаточним, однак може підлягати редакційним змінам.
Суд повідомив Уряд про скарги за статтею 2 Протоколу № 4 (право залишати будь-яку країну) та статтею 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя), визнавши решту заяви неприйнятною. Заперечення Уряду проти розгляду справи Комітетом було відхилено. Після закритого обговорення 22 січня 2026 року Суд ухвалив рішення.
Справу було ініційовано у зв’язку із забороною заявнику залишати територію України через невиконання судового рішення про погашення боргу.
19 серпня 2013 року Полтавський районний суд задовольнив клопотання державного виконавця про встановлення заборони на виїзд до повного погашення заборгованості.
10 грудня 2013 року заявника — підприємця — було визнано банкрутом Господарським судом Харківської області. Попри це, його неодноразові спроби домогтися скасування обмеження залишилися безуспішними.
У жовтні 2015 року заявник офіційно одружився зі своєю партнеркою, з якою має сина 2007 року народження. У березні 2016 року він, його дружина та син отримали румунські паспорти. У серпні 2016 року дружина та син оселилися у Празі (Чеська Республіка).
За даними Уряду, у 2014–2016 роках заявнику неодноразово відмовляли у виїзді. Водночас 21 лютого 2016 року він зміг залишити країну, скориставшись українським паспортом з іншим написанням імені. У 2016–2017 роках він також кілька разів перетинав кордон із румунським паспортом.
Станом на 2019 рік заборона залишалася чинною. 5 грудня 2019 року Верховний Суд остаточно відмовив у видаленні інформації про заборону з бази Державної прикордонної служби України, зазначивши, що факт банкрутства не є підставою для припинення обмеження, оскільки виконавче провадження не завершено.
Заявник звернувся до ЄСПЛ зі скаргою, в якій стверджував, що обмеження його права залишати Україну було невиправданим і непропорційним. Уряд навпаки, наполягав на законності та обґрунтованості заходу, а також зазначав, що заявник міг подорожувати з румунським паспортом.
Суд визнав скаргу прийнятною. Він нагадав про принципи, сформульовані у справі «Стецов проти України» (№ 5170/15, 11 травня 2021 року), що стосувалася аналогічної ситуації.
Як і в тій справі, заявник був підданий заходам, які не були достатньо обґрунтованими та не підлягали перегляду до повного погашення боргу. Суд дійшов висновку, що українська влада не забезпечила, аби втручання у право особи залишати країну було з самого початку та протягом усього строку дії обґрунтованим і пропорційним.
Окремо Суд звернув увагу на практичний вплив заборони: заявнику кілька разів фактично відмовляли у виїзді. Отримання громадянства іншої держави та можливість періодично перетинати кордон не можуть розглядатися як ефективний засіб захисту від встановленого обмеження і не роблять його сумісним із вимогами статті 2 § 2 Протоколу № 4.
У підсумку Суд констатував порушення цього положення Конвенції.
Заявник також скаржився, що заборона порушила його право на повагу до сімейного життя.
Суд повторює, що Конвенція не гарантує право створювати сімейне життя в конкретній країні. Дружина та син заявника переїхали за кордон уже після кількох років дії заборони, і їм були відомі її наслідки. Крім того, з 2016 року заявник фактично мав можливість подорожувати з паспортом іншої держави. Він також не стверджував, що його родина була обмежена у в’їзді чи проживанні з ним в Україні.
З огляду на це Суд визнав скаргу за статтею 8 явно необґрунтованою та відхилив її.
Автор: Тарас Лученко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
