Коли апеляція формує нову практику: процесуальний парадокс Великої Палати

Цікаві речі відбуваються довкола питання розгляду адміністративних справ ВП ВС як судом апеляційної інстанції… 

Член Комітету з питань правової політики ВРУ, народний депутат України Роман Бабій  20.02.26 у мережі Фейсбук оприлюднив позицію на обґрунтування практичної необхідності прийняття законопроекту від 21.02.2020 № 3101. “Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення рівномірного навантаження на суддів Великої Палати Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду”, ініціатором якого він є. 

Метою цього законопроекту було, зокрема, забезпечення рівномірного навантаження між суддями Великої Палати Верховного Суду та зменшення навантаження на Касаційний адміністративний суд. 

Законопроект № 3101 передбачає здійснення автоматизованого розподілу (для визначення головуючого/доповідача) апеляційних скарг в адміністративних справах та скарг на рішення ВРП у дисциплінарних провадженнях між всіма суддями ВП ВС без урахування їх спеціалізації. 

У пояснювальній записці до законопроекту це обґрунтовано однаковим статусом та умовами оплати праці суддів ВП ВС, а так само однаковою участю всіх суддів у розгляді справи та голосуванням за певну правову позицію.

Також пропонується зменшити з п’яти до трьох мінімальний склад суду для розгляду справ, які розглядаються Касаційним адміністративним судом, як судом першої інстанції, та передбачити, що розподіл таких справ між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду  здійснюється без урахування спеціалізації суддів. Навіть ГНЕУ погодилося з тим, що зменшення кількості суддів у даному випадку пришвидшить розгляд цих справ. З іншого боку залучення більшої кількості суддів знижує вірогідність допущення помилки, що є не менш важливим, ніж зменшення навантаження на Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.

Між тим, як відомо, сьогодні у Великій Палаті розподіл справ проводиться  (для визначення судді-доповідача) з урахуванням спеціалізації суддів.

Роман Бабій зазначає: «Ключова проблема нерівності у навантаженні у Великій Палаті полягає в її процесуальній ролі в певних категоріях справ. Вона виступає судом апеляційної інстанції (тобто не є виключно судом права, а встановлює та оцінює фактичні обставини справи) у цілому ряді адміністративних справ: про оскарження актів і дій ВР, Президента, ВРП, ВККСУ, щодо конкурсів на посади суддів КСУ, членів ВРП та в деяких інших категоріях.» 

Навантаження на суддів адміністративної юрисдикції історично  було значно більшим ніж, на інших суддів, що часто мало наслідком порушення строків розгляду справ. 

Наразі кількість адміністративних справ, які ВП ВС розглядає як суд апеляційної інстанції суттєво збільшилась у зв’язку з проведенням ВККСУ конкурсів на посаду судді та загального оцінювання суддів на відповідність посаді та, відповідно, масового оскарження актів ВККС кандидатами/суддями. 

Засоби Єдиного державного реєстру  судових рішень дають можливість побачити нерівномірність навантаження на суддів ВП ВС шляхом відстеження кількості справ, в яких певний суддя був доповідачем. 

Депутат переконаний: несправедливою є ситуація, коли один суддя Великої Палати пише 3 проекти постанови на рік, а інший – 200, тому  навантаження серед суддів потрібно вирівнювати. 

Роман Бабій зазначає, що законопроект раніше не знайшов підтримки серед більшості суддів Верховного Суду (крім адміністративної юрисдикції): «за їхньою логікою, доповідачами та ключовими модераторами розгляду у Великій Палаті мають бути судді адміністративної юрисдикції, які володіють предметом і практикою розгляду адмінсправ, готують справи до слухання та проекти процесуальних документів. І це треба робити якісно, бо справи, які розглядає ВП ВС, є важливими для формування загальної судової практики». 

Дійсно, останнім часом спостерігається цікава тенденція нівелювання думки суддів-адміністративників у Великій Палаті.

В ряді адміністративних справ, правову позицію та тексти постанов ВП ВС формують якраз не судді адміністративної юрисдикції, а всі судді-фахівці  пишуть окремі думки. 

Саме це, на думку народного депутата, є практичним свідченням можливості написання проектів постанов всіма суддями у цій категорії справ, без урахування спеціалізації (Що власне і пропонує законопроект № 3101). 

Так у справі № 990/171/25, яка стосувалась оскарження кандидатом рішення ВККС у процедурі конкурсу до апеляційних судів, усі судді адміністративної юрисдикції написали окрему думку, в якій висловили незгоду з постановою ВП ВС.  Відповідно текст постанови писав суддя іншої юрисдикції, як і відповідні “інші” судді формували правову позицію ВП ВС. 

Аналогічним чином відбулось і під час розгляду ВП ВС апеляційної скарги у справі № 990/62/24, що стосувалась оскарження суддею рішення ВККС у процедурі оцінювання на відповідність посаді. Усі судді адміністративної юрисдикції підписали окрему думку, в якій висловили незгоду з постановою ВП ВС.

До того ж, у цій справі Велика Палата, як суд апеляційної інстанції, не просто сформувала правовий висновок, а й в письмовому провадженні відступила від позиції, яка була сформована раніше (у справі судді Усатого). Це призвело до чергового парадоксу та викликало принципове питання: чи має ВП ВС, як суд апеляційної інстанції, право відступати від попередніх правових позицій?  

Більше того, у цій справі Велика Палата, діючи як суд апеляційної інстанції, не обмежилася формулюванням правового висновку, а у письмовому провадженні фактично відійшла від раніше сформованої позиції (зокрема у справі судді Усатого). Це знову актуалізувало принципове питання: чи уповноважена ВП ВС, перебуваючи в статусі апеляційної інстанції, відступати від своїх попередніх правових висновків? 

Якщо розібратися, то питання не таке просте. Справа в тому, що відповідно до частини 5 статті 266, частини 3 статті 292 КАС України при вирішенні справ щодо оскарження рішень ВККС Велика Палата діє як суд апеляційної інстанції, тобто в іншому процесуальному статусі.

Водночас, вирішення питання про відступ від правових позицій до компетенції Великої Палати Верховного Суду як суду апеляційної інстанції не належить та законом не передбачено. Апеляційний суд  не уповноважений змінювати загальну правову доктрину. 

Інститут відступу від висновку щодо застосування норми права застосовується виключно судом касаційної інстанції та ні за нормативним регулюванням, ні за суттю, ні за процедурою,  не може бути застосований судом апеляційної інстанції. 

По суті, це процесуальний механізм, за яким суд свідомо не застосовує раніше сформульований правовий висновок касаційного суду, обґрунтовуючи необхідність сформувати інший підхід до тлумачення чи застосування тієї самої норми права в подібних правовідносинах. 

Із змісту частин 1-4 статті 347 КАС України вбачається, що ВП ВС може здійснити відступ від попередньої позиції не інакше як у разі, коли колегія, палата або об’єднана палата відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду передасть справу на розгляд Великої Ппалати. 

Іншого порядку набуття Великою Палатою повноважень здійснити відступ від правової позиції процесуальний закон не містить. 

Іншими словами, визначений законом процесуальний механізм відступу полягає у тому, що один і той же склад суду не може «по-тихому» змінити практику — для цього існує спеціальна процедура: ініціювання відступу від висновку шляхом передачі питання до іншого складу суду (палата, ОП чи ВП) і відповідно вирішення цього питання іншим складом суду.

Сутність і дух процесуального закону в цій частині виключає можливість вирішення питання відступу складом суду, який не погоджується із позицією.

Оскільки апеляційний перегляд ВП ВС певної категорії справ виключає можливість передачі справи до іншого суду, то і застосування інституту відступу від правових позицій уявляється неможливим. 

Крім того, на відміну від судів першої та апеляційної інстанцій саме суд касаційної інстанції є судом права, тобто тією судовою інституцією, яка формує висновки щодо застосування норми права.

Повноваження Суду у конкретній справі обумовлені не назвою суду, а його статусом відповідно до приписів закону, а як зазначено Велика Палата може діяти як суд апеляційної, так і касаційної інстанцій.

Європейська комісія з прав людини в справі «Лео Занд проти Австрії, заява №7360/76, від 12.10.1978 р., зазначала, що не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

То чи не перевищила ВП ВС (без суддів адміністративників) межі своїх повноважень як суд  апеляційної інстанції у справі №990/62/24 та безпідставно присвоїла собі повноваження суду касаційної інстанції, яким у даній справі не була?  

З аналізу описаних обставин виникають дискусійні питання:

1) Чи можуть випадки фактичного формування позиції у справі адміністративної юрисдикції суддями інших юрисдикцій (з окремою думкою всіх суддів адмінюрисдикції) бути достатнім доказом необхідності розподілу таких справ (для визначення доповідача) на суддів всіх юрисдикцій? 

2) Чи дійсно описані випадки свідчать про компетентність суддів ВП ВС інших юрисдикцій розглядати адміністративні справи? 

3) Що є першочерговим: забезпечення однакового навантаження на суддів ВП ВС чи рівень компетентності суддів та відповідно якості відправлення правосуддя? 

4) Чи виглядає переконливим та справедливим перегляд рішення КАС (ухваленого колегією з 5 суддів) Великою Палатою ВС як судом апеляційної інстанції (де присутні так само 5 суддів адміністративної юрисдикції) та ухвалення постанови з окремою думкою усіх суддів адміністративної юрисдикції ? Тобто фактичний перегляд рішення компетентних суддів адміністративної юрисдикції  суддями інших юрисдикцій? 

5) І врешті-решт, чи відповідає діючий нині закон, який дозволяє такий перегляд, або законопроект № 3101, вимогам щодо «якості закону» та відповідно забезпечення права на справедливий суд, - з точки зору забезпечення конвенційних прав громадян? 

P.S. У професійному середовищі адвокатів дедалі активніше обговорюється концепція позбавлення Великої Палати функцій суду апеляційної інстанції. Ідея  полягає в тому, що 21 суддя Верховного Суду не повинні витрачати ресурс на розгляд значної кількості типових справ. 

Натомість такі спори доцільно передати на розгляд спеціалізованого апеляційного адміністративного суду з подальшим переглядом колегією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Автор: Володимир Право

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.