У новому Цивільному кодексі проігнорували застарілу форму по батькові — відмову не передбачили
Попри курс на європейську інтеграцію та модернізацію приватного права, українська модель імені зберігає застарілий елемент — обов’язковість по батькові. Це питання не лише формальне. Воно напряму стосується права на ім’я як складової приватного життя, автономії особи та відходу від застарілих радянських правових конструкцій.
На практиці система влаштована так, що по батькові має бути завжди — навіть якщо реального батька немає або його участь у житті дитини відсутня.
Нормативне регулювання
Відповідно до статті 28 Цивільного кодексу України, ім’я фізичної особи складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини.
Спеціальне регулювання міститься у статті 147 Сімейного кодексу України, яка прямо визначає: по батькові дитини встановлюється за іменем батька.
Якщо батьківство не встановлене, застосовується механізм, передбачений частиною другою статті 135 СК України — відомості про батька записуються за вказівкою матері. Відповідно, по батькові формується не від реальної особи, а зі слів матері.
Проєкт нової редакції Цивільного кодексу України фактично зберігає чинний підхід: по батькові залишається обов’язковою складовою імені.
Таким чином, законодавство не передбачає ситуації, в якій по батькові може бути відсутнім як елемент імені. Навіть за відсутності батька — юридичної чи фактичної — система створює умовну конструкцію для заповнення цього елементу.
Закон України від 3 листопада 2020 року № 942-IX (набрав чинності у 2021 році) вніс зміни до статті 295 ЦК України, розширивши право особи на зміну по батькові.
Зокрема, передбачено можливість:
- зміни по батькові з 16 років — за власним бажанням;
- з 14 років — за згодою батьків або піклувальника.
Це фактично прирівняло по батькові до імені та прізвища як змінного елементу.
Водночас ключове залишилося незмінним: по батькові як складова імені залишається обов’язковим при первинній реєстрації. Закон дозволив змінювати — але не дозволив відмовитися.
Європейський підхід: відсутність як норма
У більшості європейських правопорядків (Франції, Німеччини та Чехії) ім’я особи не включає по батькові як обов’язковий елемент і складається з власного імені (одного або кількох) та прізвища.
Жодного обов’язкового зв’язку з ім’ям батька не встановлюється. Ідентифікація особи забезпечується через державні реєстри та унікальні ідентифікатори, а не через структуру імені.
Таким чином, функціональної необхідності у по батькові як елементі правового статусу в сучасних системах немає.
Судовий погляд
У справі № 639/1488/24 суд, задовольняючи заяву про усиновлення, одночасно змінив по батькові дитини у зв’язку із записом усиновлювача батьком, підкресливши імперативність такої зміни за ст. 231 СК України. Цей кейс демонструє, що українське законодавство не передбачає можливості існування імені без по батькові: навіть у ситуації фактичної відсутності біологічного батька або зміни сімейного статусу дитини, по батькові підлягає обов’язковому визначенню відповідно до даних про батька (у даному випадку — усиновлювача).
У справі № 520/19155/25 суд визнав протиправною бездіяльність ДРАЦС щодо невнесення змін до актового запису про народження та зобов’язав внести нове ім’я матері, підкресливши обов’язок органу діяти за встановленою процедурою. Водночас із позиції відповідача, яку суд врахував у правовому аналізі, випливає системна логіка законодавства: будь-які зміни даних батьків у записі про народження потенційно тягнуть похідні зміни в даних дитини (зокрема, по батькові), а сам актовий запис не може існувати без повного заповнення відомостей про батьків. Цей кейс демонструє, що навіть технічні зміни (як-от ім’я матері) розглядаються через жорстко формалізовану модель актового запису, в якій по батькові є обов’язковим елементом і не передбачає «відсутності» як варіанту.
Показовим є підхід, відображений в ухвалі Верховного Суду у справі № 381/5883/25: у матеріалах справи зазначено, що відомості про батька дитини внесені відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України — фактично за вказівкою матері, причому як батька записано особу, яка ним не є. Така ситуація прямо демонструє, що по батькові може формуватися на основі юридичної фікції, не пов’язаної з реальними сімейними відносинами, однак закон не допускає відсутності цього елементу як альтернативи.
Тобто, в українській судовій практиці по батькові сприймається як даність — змінюється лише його варіант, але не саме право на його відсутність. Питання чи потрібно воно взагалі у правозастосуванні навіть не піднімається.
Водночас, у практиці Європейського суду з прав людини підхід до імені (включно з прізвищем і його структурою) розглядається як елемент права на приватне і сімейне життя (ст. 8 ЄКПЛ), що вимагає гнучкості, а не формалізму.
Наприклад, у справі Cusan and Fazzo проти Італії ЄСПЛ визнав порушення Конвенції через надмірно жорстке правило, яке автоматично надавало дитині прізвище батька, а не матері, підкресливши, що такі імперативні моделі не відповідають сучасним стандартам рівності та індивідуальної ідентичності.
Отже, можемо підсумувати, що по батькові у чинному законодавстві часто не має жодного зв’язку з реальністю і фактично перетворюється на формальність.
Такий підхід ігнорує сучасні сімейні моделі й обмежує право людини на власну ідентичність. Логічним наступним кроком має стати перехід до диспозитивної моделі, в якій по батькові є правом, а не обов’язком.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
