Мільйони на папері, нулі — на рахунку: суд у Сумах задовольнив позов агрофірми проти РФ

Суд у Сумах ухвалив рішення про стягнення багатомільйонної компенсації з держави-агресорки на користь постраждалої агрофірми. Проте залишається відкритим питання, чи насправді ці кошти будуть отримані. Дана справа показує: наскільки складним і багаторівневим є захист майнових прав під час війни, коли формальна перемога в суді ще не гарантує фінансового результату.

Імунітет агресора: броня, що тріснула

Господарський суд Сумської області розглянув у порядку загального позовного провадження справу №920/1332/25 за позовом до РФ в особі російського міністерства юстиції – про стягнення 429271 доларів США та 55623,36 гривень.

Внаслідок збройної агресії було пошкоджено нерухоме майно агрофірми у селі Глибне Сумського району. Позивач опирався на статті ЦК України про право власності, право на відшкодування збитків, а також на положення Конституції та міжнародного права, яке забороняє будь-яке втручання чужої держави на території суверенної країни.

Складність цієї ситуації викликана Законом України «Про міжнародне приватне право», згідно з яким іноземна держава зазвичай користується судовим імунітетом, що унеможливлює накладення арешту на її майно або стягнення збитків. Проте Верховний Суд у низці постанов 2022-2024 років визначив, що ворожі дії в Україні виходять за межі суверенних прав, – у випадку збройної агресії та пошкодження майна наших співвітчизників або юридичних осіб, імунітет не застосовується. Ця правова позиція стала визначальною для суду, який прийняв рішення розглядати справу по суті, ігноруючи формальний імунітет держави-агресорки, оскільки інакше позивач ризикував би залишитися без ефективного доступу до правосуддя.

Суд у Сумах уважно аналізував не тільки правові підстави, а й фактичні обставини: 26 серпня 2024 року по території складів та виробничих будівель агрофірми окупанти завдали авіаційний удар, внаслідок чого пошкоджено численні об’єкти, від зерноскладів до вагових та технічних приміщень. Було складено офіційні акти обстеження пошкодженого майна, а порушена кримінальна справа за ознаками статті 438 КК України підтверджувала факт збройного нападу.

Також суд детально врахував всі матеріали, в тому числі листи Мін’юсту та АТ «Укрпошта», що підтверджували неможливість повідомити або отримати відзив від відповідача через розірвання дипломатичних відносин України з рф та припинення відправлень поштових і грошових переказів.

На думку суду, вимоги агрофірми щодо компенсації майнових збитків є обґрунтованими. Встановлено, що позивач володіє нерухомим майном на законних підставах, шкода завдана внаслідок дій держави-агресорки, і причинно-наслідковий зв’язок між цими діями та пошкодженням майна – беззаперечний. Всі докази підтверджені актами, висновками експертів та матеріалами кримінальної справи.

Перша інстанція керувалася практикою Міжнародного суду ООН у справах щодо порушень міжнародного гуманітарного права та власності під час конфліктів. У випадках, коли держава порушує права приватних осіб іншої країни, суди визнають, що імунітет не може перешкоджати компенсації. Наприклад, рішення Міжнародного суду у справі «Венесуела проти Колумбії» 2016 року чітко показало: навіть держави з формальним імунітетом зобов’язані компенсувати шкоду приватним юридичним особам, якщо їх дії виходять за межі суверенних повноважень і завдають матеріальних збитків.

Розглянута справа на Сумщині фактично відтворює цю практику на національному рівні, закріплюючи загальновідомий принцип: агресивна діяльність держави проти приватного майна не може залишатися без юридичних наслідків.

Перемога у рішенні

Розгляд справи супроводжувався певними складнощами з проведенням судових засідань через лікарняні судді, відпустки та дистанційне повідомлення відповідача – через електронну пошту і посольства у Словаччині та Польщі.

Позивач оперативно подавав клопотання, забезпечував нотаріально засвідчені переклади документів та копії ухвал, що дозволило суду ретельно вивчити матеріали та прийняти рішення по суті. Всі кроки свідчать про активну позицію позивача і його прагнення отримати справедливе рішення, незважаючи на відсутність будь-якої співпраці з боку російського міністерства юстиції.

Враховуючи відсутність відповідача та неприйняття його участі у процесі, суд застосував положення Господарського процесуального кодексу – про розгляд справи за наявними матеріалами. Це дозволило задовольнити позов у повному обсязі. Водночас юридичне виконання даного рішення потребує додаткових дій на міжнародному рівні та можливого залучення третіх держав або міжнародних організацій.

Як показує практика, подібні рішення, хоча і фіксують юридичну справедливість, часто залишаються номінальними без реального виконання. Хоча рішення суду є беззаперечним і вступило в силу ще 17 лютого 2026 року, питання його виконання залишається проблемним. Росія не визнає українську юрисдикцію, відсутні канали зв’язку для передачі судових документів. А будь-які механізми примусового стягнення коштів заблоковані війною та економічними санкціями. Законодавчі норми та міжнародні угоди, які могли б полегшити примусове виконання, наразі не працюють – через війну та розрив дипломатичних зв’язків.

З точки зору міжнародної перспективи, аналогічна ситуація виникала у 2020-2022 роках у справах щодо компенсацій приватним підприємцям у Сирії та Лівії: воюючі держави, які завдавали шкоди майну, формально визнавали рішення судів, але реальні виплати здійснювалися лише через третіх осіб або спеціальні компенсаційні фонди. Український приклад показує, що національний суд може не тільки фіксувати отримані збитки, а й створювати прецедент для потенційного міжнародного стягнення через аналогічні механізми.

Водночас, випадок з агрофірмою  має важливе значення для прецедентного права в Україні. Йдеться про можливість вітчизняного правосуддя застосовувати принцип обмеженого імунітету іноземної держави у разі збройної агресії, а також підтверджується право українських юридичних осіб на захист майна і отримання компенсації за завдану шкоду. Рішення суду в Сумах є символічним прикладом того, що навіть в умовах війни юридичні механізми можуть працювати на захист бізнесу, встановлюючи чіткі межі відповідальності агресора.

Незважаючи на складність реалізації виплат, дана справа формує доказову і правову базу для подальших міжнародних судових процесів, потенційно передбачаючи механізми для примусового стягнення через третіх осіб або міжнародні суди у майбутньому.

Розширений аналіз аналогічних справ за 2014-2025 роки свідчить: українські підприємці, які постраждали від військової агресії, мають дедалі більше шансів отримати судове підтвердження прав, навіть якщо реальні виплати від агресора поки що залишаються недосяжними. Це формує нову правову культуру відповідальності іноземних держав, які діють поза своїми суверенними повноваженнями.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.