Верховний Суд визнав позапроцесуальні розмови неналежним доказом в кримінальних провадженнях
Держава не може обходити процесуальні гарантії, використовуючи позапроцесуальні розмови з поліцією як докази. Допит працівника правоохоронного органу про зміст таких бесід є недопустимим способом отримання доказів, оскільки це порушує право на захист.
Таких висновків дійшов Касаційний кримінальний суд у справі № 572/4907/24.
Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що обвинувальний вирок ґрунтується, зокрема, на позапроцесуальному «зізнанні». Вказані відомості легалізовано шляхом допиту в судовому засіданні працівника правоохоронного органу як свідка, який, заперечуючи тиск на засудженого, фактично відтворив зміст показань останнього, отриманих із порушенням належної правової процедури і повідомив, що обвинувачений зізнався йому в заподіянні тілесних ушкоджень потерпілому.
Посилання суду як на доказ винуватості на показання свідка з огляду на положення пункту 7 частини другої статті 97 КПК за своєю правовою природою не можуть відповідати критеріям допустимості та достовірності.
Відповідно до вимог кримінального процесуального закону доказами є фактичні дані, отримані в передбаченому законом порядку та з дотриманням процесуальної форми.
Легалізація судами попередніх інстанцій позапроцесуального зізнання, всупереч наявному конфлікту інтересів, є прямим порушенням принципу змагальності та конституційної гарантії особи не свідчити проти самої себе.
Суди попередніх інстанцій фактично не перевірили належним чином доводів обвинувачуваного про здійснення на нього психологічного тиску і поклали в основу вироку показання саме тієї особи, яка, за твердженнями засудженого, чинила на нього цей незаконний вплив.
Історія почалася типово для кримінальних хронік: серпневий вечір 2024 року, суперечка, ніж, тяжке поранення. Сарненський районний суд засудив громадянина до позбавлення волі. Здавалося б, докази є: кров на одязі, свідчення поліцейського, якому обвинувачений нібито «зізнався» на місці.
Проте за фасадом обвинувального вироку ховалися системні процесуальні прогалини, які потім Касаційний кримінальний суд визнав критичними.
Ключовий доказ обвинувачення базувався на показаннях свідка працівника поліції. Він стверджував, що засуджений сам зізнався йому у вчиненні злочину.
Засуджений послідовно заявляв: зізнання вибили психологічним тиском.
Згідно зі статтею 3 Конвенції про захист прав людини (ЄСПЛ), будь-яка небезпідставна скарга на жорстоке поводження або тиск має бути розслідувана ефективно, проте у цій справі суди обмежилися формальною фразою: «фактів тиску не встановлено».
Важливим моментом був відеозапис із бодікамер. ККС звертає увагу на те, що з матеріалів кримінального провадження видно, що диск із відеозаписами з бодікамер поліцейського не був предметом дослідження в судах першої й апеляційної інстанцій. Так, під час судового засідання в місцевому суді 5 березня 2025 року технічно не вдалося відкрити файл на диску, у зв`язку з чим прокурор клопотав про надання додаткового часу для підготовки копії. Проте вже 13 березня 2025 року сторона обвинувачення відмовилася від дослідження цього доказу, мотивуючи це відсутністю робочої копії та технічною несправністю оригіналу. Прикметно, що сам прокурор поставив під сумнів допустимість цього відеозапису.
Суд першої інстанції послався на висновок експерта від 22 жовтня 2024 року № 134-мк 2024. За змістом цього документа, на сорочці, штанах та правому черевику обвинуваченого виявлено сліди крові у вигляді бризок. Водночас поза увагою суду залишився той аспект, що перед експертом взагалі не ставилося питання щодо генетичної належності виявлених слідів і не встановлено чи належить ця кров потерпілому.
Отже ККС вирішив, що суд апеляційної інстанції не перевірив усіх доводів апеляційних скарг засудженого та захисника, не надав на них вичерпних відповідей, не зробив ґрунтовного аналізу обставин кримінального провадження, не дав належної оцінки за критеріями статті 94 КПК як кожному доказу, так і сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення.
Підхід ВС повністю корелює з практикою ЄСПЛ. Формальний апеляційний перегляд — це порушення права на справедливий суд. У Європі діє принцип: суд має показати сторонам, що їхні аргументи були реально вивчені, а не просто переписані з обвинувального акта.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
