Після 14 років дитина самостійно визначає місце проживання — позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у розглядаючи справу № 501/2820/21, підкреслив, що при вирішенні спорів щодо місця проживання дітей визначальним є забезпечення їхніх найкращих інтересів. Суд врахував вік дитини, її думку, сформовані життєві зв’язки та стабільність середовища, і зазначив, що після досягнення 14 років дитина самостійно обирає, з ким проживати, суд не вирішує це питання замість неї.
За даними справи, до суду звернулася жінка з позовом до чоловіка про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей — доньки та сина.
Позов обґрунтовано тим, що між сторонами суттєво погіршилися сімейні відносини, припинено спільне проживання та ведення спільного побуту, а також, за твердженням позивачки, батько налаштовує дітей проти матері, що негативно впливає на їхні інтереси та розвиток.
У свою чергу чоловік звернувся до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання дітей з ним. Він посилався на те, що після фактичного припинення сімейних відносин діти залишилися проживати з ним, навчаються у звичному середовищі та не висловлюють бажання змінювати місце проживання.
Суди попередніх інстанцій частково задовольнили позов батька та визначили місце проживання сина з ним, відмовивши в інших вимогах. Щодо доньки суди зазначили, що після досягнення відповідного віку вона має право самостійно визначати місце проживання.
Що встановив Верховний суд
Верховний Суд, переглядаючи справу в касаційному порядку, виходив із необхідності перевірити правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору щодо визначення місця проживання дітей.
Суд підкреслив, що національне законодавство та міжнародні акти, зокрема Конституція України, Сімейний кодекс України, Закон України «Про охорону дитинства» та Конвенція про права дитини, виходять із принципу рівності прав матері та батька, однак така рівність реалізується виключно через призму інтересів дитини. Тобто жоден із батьків не має переважного права на проживання з дитиною, а спір вирішується з урахуванням конкретних життєвих обставин.
Також Верховний Суд наголосив, що судове втручання у сімейні відносини має бути крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли батьки не можуть самостійно дійти згоди щодо місця проживання дитини. При цьому при розірванні сімейних відносин держава повинна забезпечити збереження можливості участі обох батьків у вихованні дитини та мінімізувати негативні наслідки такого розірвання для дитини. Важливим елементом правової позиції Суду стало тлумачення принципу «найкращих інтересів дитини».
Суд зазначив, що при його визначенні необхідно враховувати як збереження сімейних зв’язків, так і потребу дитини у стабільному, безпечному та психологічно комфортному середовищі. До таких факторів належать місце навчання, соціальні зв’язки, емоційна прив’язаність, стан здоров’я та загальні умови розвитку дитини.
Верховний Суд також наголосив на значенні думки дитини.
Якщо дитина досягла віку та рівня розвитку, що дозволяє їй формулювати власну позицію, її думка має бути обов’язково врахована. При цьому після досягнення 14 років дитина має право самостійно визначати своє місце проживання, і це право не може бути замінене рішенням суду чи волею батьків.
У підсумку Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, всебічно дослідили обставини справи та надали належну оцінку доказам.
Саме тому підстав для скасування чи зміни судових рішень не встановлено, а касаційна скарга залишена без задоволення.
Як повідомляла «Судово-юридична газета», Верховний Суд неодноразово наголошував, що у спорах щодо визначення місця проживання дитини визначальним є принцип забезпечення найкращих інтересів дитини — її безпеки, стабільності та належних умов для розвитку.
Позиція суду у цій категорії справ не є новою, а підтверджує усталену практику, відповідно до якої під час вирішення спорів щодо місця проживання дитини визначальним критерієм залишаються її найкращі інтереси.
Так, у справі № 727/5956/23 суд зауважив, що тривале проживання дитини з батьком та її логічна прихильність до нього не можуть бути виключним критерієм визначення найкращих інтересів дитини, особливо коли батько свідомо перешкоджав дитині у спілкуванні з матір’ю, безпідставно позбавляючи її материнського піклування
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
