Інтереси дитини важливіші за її прихильність до одного з батьків — Верховний Суд про визначення місця проживання

Суди трьох інстанцій підтвердили: у спорах між батьками щодо місця проживання дитини вирішальним є не формальна рівність прав матері й батька, а реальне забезпечення найкращих інтересів дитини. Такого підходу дотрималися Чернівецький апеляційний суд і Верховний Суд, розглядаючи справу про визначення місця проживання малолітнього сина після розірвання шлюбу його батьків.

У центрі уваги судів — не лише умови проживання чи емоційна прив’язаність, а й поведінка кожного з батьків, зокрема дотримання прав дитини на спілкування з обома. Судова практика у цій категорії справ вкотре підкреслює: будь-які дії, що можуть ізолювати дитину від одного з батьків або використовувати її як інструмент у конфлікті, отримують принципову правову оцінку.

Обставини справи № 727/5956/23

Суди встановили, що після розірвання шлюбу батьки не дійшли спільної згоди щодо того, з ким проживатиме їхній малолітній син. За усної домовленості дитина залишилася з матір'ю у Чернівцях, відвідувала дошкільний заклад і перебувала під наглядом педіатра. Попри те, що мати безперешкодно передавала батькові дитину для проведення спільного дозвілля згідно з графіком, встановленим рішенням виконкому, під час чергового побачення батько не повернув сина матері та, як згодом стало відомо, вивіз його до іншого міста, не повідомивши про місцезнаходження дитини. Мати була змушена звертатися до поліції, прокуратури та органів опіки, оскільки тривалий час вона не знала, де перебуває її дитина.

Через три місяці після неповернення сина батько звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівців з позовом про визначення місця проживання сина з ним. Мати подала зустрічний позов, у якому просила залишити дитину з нею.

Свою позовну заяву батько мотивував тим, що мати неналежно виконувала батьківські обов'язки, нібито не водила дитину на гуртки, змінила садочок без погодження, проявляла агресію та налаштовувала дитину проти нього. Також вказував на домашнє насильство з її боку та надав суду висновки психологів на підтвердження прихильності дитини до нього.

Суд відхилив зазначені доводи через брак належних доказів насильства, а висновки психологів визнав недопустимими. Зокрема, суд з’ясував, що один із фахівців на дату обстеження перебував за межами України, хоча дані про дистанційний формат роботи у висновку були відсутні, а інший – не мав відповідної спеціалізації для проведення даного виду експертизи. Крім того, суд висловив обґрунтований сумнів щодо спроможності п’ятирічної дитини протягом одного дня самостійно пройти такий значний обсяг досліджень, що проводилися експертами в режимі відеоконференції. Під час процедури дитина перебувала в кімнаті сама, без фізичного супроводу батьків чи інших дорослих, а всі висновки за результатами цих досліджень були датовані одним числом. Також суд встановив, що експерти не були належним чином попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.

Натомість матеріали справи свідчили про протилежне – мати з народження сина забезпечувала його виховання, розвиток, медичний супровід та навчання, мала з ним позитивний психоемоційний зв'язок, не перешкоджала батькові у спілкуванні, виконувала встановлений графік побачень, під час одного з яких батько дитину не повернув. Це підтверджено довідками дошкільного закладу, медичними документами та висновками органів опіки і піклування Чернівців і Києва.

Що вирішила апеляція

Позивач оскаржив рішення місцевого суду в апеляційному порядку. Постановою Чернівецького апеляційного суду зазначене рішення залишено без змін. Погодившись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд додатково зазначив, що вирішальною обставиною у цій справі є те, що батько без згоди матері та без жодних об'єктивних обставин, які б загрожували нормальному життю і розвитку дитини, самовільно змінив її місце проживання, тривалий час позбавляючи можливості спілкуватися з матір'ю, за що притягувався до адміністративної відповідальності.

Щодо висловленого дитиною бажання жити з батьком, Чернівецький апеляційний суд розцінив це не як вільне волевиявлення, а як наслідок тривалої ізоляції від матері та відсутності повноцінного регулярного спілкування з нею. Перебування виключно під впливом батька могло сформувати відповідну думку малолітньої дитини.

Висновки Верховного Суду

Батько подав касаційну скаргу з проханням скасувати попередні судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційний цивільний суд залишив скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції – без змін.

Суд зауважив, що тривале проживання дитини з батьком та її логічна прихильність до нього не можуть бути виключним критерієм визначення найкращих інтересів дитини, особливо коли батько свідомо перешкоджав дитині у спілкуванні з матір'ю, безпідставно позбавляючи її материнського піклування.

Окрім того, постійне замовлення батьком психологічних висновків та експертиз щодо малолітньої дитини (йдеться про шість різних висновків протягом менш ніж одного року) саме по собі заслуговувало на оцінку з точки зору психологічного травмування дитини.

Щодо стверджуваного насильства з боку матері, Верховний Суд звернув увагу на те, що батько до моменту звернення з позовом жодного разу не звертався до компетентних органів, а почав говорити про це лише після початку судового спору, ініціатором якого він сам і був. Попри критичні заяви щодо відсутності належної участі матері у розвитку дитини, батько також не надав доказів того, що сам усунув цей недолік та покращив життя дитини в цьому аспекті.

Верховний Суд зауважив, що визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав і не звільняє від батьківських обов'язків. У разі зміни обставин це питання може бути переглянуте як за взаємною згодою батьків, так і в судовому порядку.

Підсумовуючи, Касаційний цивільний суд зазначив, що доводи касаційної скарги ідентичні аргументам апелянта, яким суд апеляційної інстанції вже надав належну оцінку, у зв’язку з чим не вбачав підстав для повторної відповіді на ті самі зауваження заявника.

Варто зазначити, що під час розгляду справи в режимі відеоконференції в Чернівецькому апеляційному суді колегія суддів постановила окрему ухвалу щодо поведінки представника позивача. Останній систематично зловживав процесуальними правами, зокрема неодноразово заявляв безпідставні відводи та клопотання з уже вирішених питань, перебивав головуючого, ігнорував його розпорядження та допускав висловлювання, що свідчили про явну неповагу до суду. Через грубе порушення порядку головуючий спочатку виніс адвокату попередження, а згодом видалив його із залу засідань шляхом припинення відеоконференції. Адвокат оскаржив окрему ухвалу апеляційного суду в касаційному порядку, однак Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження, визнавши заходи суду апеляційної інстанції обґрунтованими через «неприйнятну поведінку та дії адвоката у судових засіданнях, з явною неповагою до суду та інших учасників судового процесу».

Крім того, діям представника позивача надав оцінку Верховний Суд у постанові, ухваленій за результатами перегляду цивільної справи по суті.

Так, колегія суддів КЦС відхилила доводи касаційної скарги щодо порушення права на представництво через видалення адвоката із засідання та звернула увагу на неприпустимість зриву судових засідань, у межах яких відбувається розгляд судової справи судом «не так, як того хотілося б» якомусь з її учасників, у тому числі з подальшим застосуванням, наприклад, передбачуваного або вірогідного видалення судом із зали судового засідання відповідної особи чи осіб у якості майбутнього аргументу для подальшого апеляційного чи касаційного оскарження цією особою (особами) судового рішення у справі, у якій ця особа (особи) не може (можуть) переконати суд у своїй правоті, посилаючись на обмеження її (їх) у доступі до правосуддя, вибірковій оцінці доказів за її (їх) відсутності у залі судових засідань, неможливості належним чином спростувати аргументи іншого учасника судової справи або реалізувати інші права, передбачені ЦПК України.

Суд наголосив, що тим більше значення має вище вказане, коли відповідні дії здійснює особа, яку представляє адвокат у судовій справі, або, що ще гірше, сам адвокат, враховуючи, що він має бути фахівцем у сфері права та здійснює професійну діяльність щодо захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. У цьому випадку, враховуючи обов`язковий рівень кваліфікації адвоката у сфері права, особливо коли подібні дії мають системний характер у різних судових інстанціях, у суду є усі розумні підстави вважати, що подібні дії здійснюються усвідомлено з метою провокації суду та/або штучного створення додаткових підстав для можливостей апеляційного / касаційного оскарження майбутнього судового рішення у справі.

На підставі згаданої окремої ухвали Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Київської області за результатами перевірки порушила дисциплінарну справу. Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, розглянувши скаргу адвоката на вказане рішення КДКА, залишила його в силі, а скаргу – без задоволення. ВКДКА встановила наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку та підтвердила правомірність порушення справи. Хоча згодом дисциплінарна палата закрила провадження у зв’язку із закінченням строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, таке рішення не є реабілітуючою обставиною та не означає визнання дій адвоката правомірними, а лише припиняє процедуру притягнення до дисциплінарної відповідальності у зв’язку зі спливом річного строку.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.