ДПС не може відмовляти бізнесу без конкретних причин — ВС про блокування податкових накладних
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного за результатами розгляду справи № 380/17115/24 визнав відмову у реєстрації податкових накладних необґрунтованою. У цій справі Верховний Суд підтвердив, що органи влади зобов’язані належним чином обґрунтовувати причини відмови, а не обмежуватися загальними формулюваннями.
Спір виник після того, як Головне управління ДПС у Львівській області відмовило Товариству з обмеженою відповідальністю у реєстрації чотирьох податкових накладних, складених під час реалізації соняшника на загальну суму понад 1,07 млн грн. Податкова вказала, що платник нібито надав не всі документи.
ТОВ наполягало, що надало податковій повний пакет документів, зокрема, договори купівлі та продажу соняшника, товарно-транспортні та видаткові накладні, банківські виписки, договори оренди складських приміщень, документи щодо навантаження продукції, прибутковий ордер та навіть акт обстеження складів Держпродспоживслужбою.
Суд першої інстанції погодився з доводами товариства та зобов’язав ДПС зареєструвати податкові накладні. Апеляційний суд став на бік податкового органу, вважаючи, що наданих документів було недостатньо.
Рішення Верховного Суду
Суд наголосив, що порядок прийняття рішень про реєстрацію або відмову в реєстрації податкових накладних визначено Порядком № 520. Платник має право подати пояснення та документи, що підтверджують реальність господарської операції, зокрема договори, первинні та розрахункові документи, банківські виписки та інші докази.
Після змін до Порядку № 520 процедура стала багатоступеневою і передбачає можливість подання додаткових пояснень і документів за запитом контролюючого органу.
Водночас Верховний Суд зазначив, що така процедура не звільняє контролюючий орган від обов’язку ухвалювати рішення, яке є обґрунтованим, мотивованим і прийнятим з урахуванням усіх поданих платником документів, як цього вимагає частина друга статті 2 КАС України.
Судова практика виходить із того, що рішення про відмову в реєстрації податкової накладної повинно містити конкретні причини відмови. Загальні формулювання на кшталт «ненадання документів» без уточнення, яких саме документів не вистачає, є недостатніми.
У цій справі встановлено, що після зупинення реєстрації податкових накладних позивач подав первинні пояснення та документи, а після отримання додаткового запиту контролюючого органу — також додаткові пояснення і документи.
Отже, платник скористався усіма передбаченими Порядком № 520 можливостями для підтвердження реальності господарських операцій
Верховний Суд зазначив, що ключовим для вирішення спору є не формальний факт подання чи неподання документів, а змістовна оцінка контролюючим органом тих доказів, які фактично були надані платником, та наявність у рішенні конкретизованих мотивів, які б дозволяли зрозуміти, чому подані документи не підтверджують заявлену господарську операцію.
Посилання контролюючого органу на загальне формулювання про «ненадання документів щодо складу» без деталізації того, які саме документи вважаються відсутніми або чому надані документи є недостатніми, не відповідає вимогам індивідуальної мотивованості адміністративного акта.
Зокрема, якщо платником податку подано документи, що прямо стосуються зберігання товару (договори оренди складських приміщень, акти приймання-передачі, складські документи, транспортні та видаткові накладні, банківські виписки, а також інші первинні документи), контролюючий орган зобов’язаний здійснити їх змістовне співвіднесення з критеріями, на які він посилається, та пояснити, чому ці документи не підтверджують фактичне здійснення операції або наявність складських умов зберігання.
Натомість формальна відмова без такого співвіднесення фактично нівелює право платника на участь у процедурі адміністративного розгляду та суперечить принципам належного урядування і правової визначеності.
Верховний Суд також відхиляє аргументацію контролюючого органу про те, що саме платник податку повинен самостійно визначити повний і вичерпний перелік документів, достатніх для підтвердження господарської операції. Хоча платник є носієм первинної доказової інформації, саме суб’єкт владних повноважень після її отримання зобов’язаний здійснити її оцінку та в разі сумнівів конкретизувати, які саме аспекти залишаються непідтвердженими.
Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції — залишенню в силі.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
