Конкурс на посаду Генпрокурора чи зміна конституційного балансу: які ризики містить законопроєкт 15343

Відкриття переговорного кластера «Основи» ставить перед Україною завдання не просто реформувати юстицію, а знайти модель, яка одночасно задовольнить партнерів із Брюсселя та не зруйнує конституційну архітектуру держави. Законопроєкт № 15343, що був внесений у Верховну Раду пропонує запровадити систему конкурсного відбору Генерального прокурора за участі міжнародних експертів. Проте аналіз європейських практик та національного права вказує на значні юридичні ризики: від загрози конституційного колапсу до невідповідності моделей, що діють у країнах ЄС.

Проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення незалежності посади Генерального прокурора України» декларує амбітну мету. Однак, інструментарій, запропонований законодавцем для досягнення цієї мети, містить юридичні вади. Зокрема, ідея запровадження відкритого конкурсу на посаду Генерального прокурора та створення конкурсної комісії з «вирішальним голосом» міжнародних експертів.

Процедура звільнення Генерального прокурора

Проєкт ускладнює процедуру висловлення недовіри Генпрокурору і подальшого його звільнення. Чинний механізм дозволяв легко ініціювати відставку Генпрокурора з політичних мотивів.

Відповідно до проєкту для висловлення недовіри потрібні будуть підписи не третини, а половини від конституційного складу Верховної Ради (226 голосів).

Питання не може бути винесене на голосування без попереднього створення Тимчасової слідчої комісії (ТСК), яка має перевірити факти і надати юридичне обґрунтування підстав для звільнення.

Законопроєкт чітко регламентує порядок заслуховування звіту ТСК та обов'язковий виступ самого Генерального прокурора, що забезпечує право на захист позиції.

У разі звільнення Генерального прокурора або припинення повноважень, його повноваження здійснює перший заступник Генерального прокурора, а в разі відсутності першого заступника - один із заступників Генерального прокурора згідно з розподілом обов’язків. У такому разі виконання повноважень Генерального прокурора не може тривати більше шести місяців.

Нова архітектура призначення: процедура відкритого конкурсу

Законопроєкт передбачає, що кандидатури для призначення на посаду Генерального прокурора надаються Президентові виключно за результатами відкритого конкурсу, який проводить спеціальна Конкурсна комісія.

Склад комісії: Шість осіб, з яких троє визначаються Вищою радою правосуддя, а ще троє — ВРП на підставі пропозицій міжнародних та іноземних організацій, що надають Україні допомогу в сфері верховенства права та протидії корупції. Комісія має обрати двох кандидатів, з яких Президент повинен внести одного до парламенту. Добір кандидатів до комісії здійснюватиметься шляхом публічного оголошення про початок процедури, після чого претенденти подають пакет документів, що включає заяву, автобіографію, мотиваційний лист, підтвердження професійного досвіду у сфері правосуддя або протидії корупції, а також документи про юридичну освіту і дані щодо ділової репутації.

Критерії відбору: Кандидат повинен мати не лише 10 років стажу в галузі права, а й щонайменше 5 років досвіду на керівних посадах, в тому числі в міжнародних організаціях чи за кордоном.

Прозорість: Конкурс проводиться публічно з онлайн-трансляцією засідань та вільним доступом медіа.

Обговорення запровадження конкурсної процедури відбору кандидатів на посаду Генерального прокурора знову актуалізувало дискусію про межі конституційних повноважень Президента.

Головний юридичний ризик це можливе звуження дискреції глави держави через запровадження конкурсної комісії з міжнародними експертами, що не передбачена Конституцією України як обов’язковий елемент процедури призначення. Стаття 106 Конституції України чітко визначає, що Президент призначає Генерального прокурора за згодою Верховної Ради, і Основний Закон не містить згадок про обов’язкові конкурсні комісії як умову реалізації цього повноваження.

Автори законопроєкту, своєю чергою, наголошують, що Конституція дозволяє запровадити попередній добір, який не змінює самих суб’єктів призначення (Президента та Раду), а лише структурує процедуру.

Конкурсна комісія

Конкурсна комісія з відбору Генерального прокурора отримує ключові повноваження у процедурі призначення: від визначення критеріїв оцінки кандидатів і проведення тестувань до фінального відбору двох претендентів, з яких Президент вносить подання до Верховної Ради. Організаційне забезпечення її роботи покладається на Вищу раду правосуддя, а фінансування може здійснюватися за рахунок міжнародної технічної допомоги.

Комісія самостійно формує регламент, методологію оцінювання та критерії доброчесності, проводить комплексну перевірку кандидатів і ухвалює рішення щодо їх відповідності професійним та етичним вимогам.

Водночас рішення Комісії можуть бути оскаржені до суду лише в частині дотримання процедури, що додатково підкреслює обмежений характер судового контролю за суттю прийнятих рішень.

У межах процедури відбору Генерального прокурора будь-які фізичні та юридичні особи отримають право подавати до Конкурсної комісії інформацію та матеріали щодо відповідності або невідповідності кандидатів встановленим вимогам.

Фактично йдеться про запровадження відкритого механізму збору зовнішніх повідомлень про кандидатів, який не обмежується колом офіційних учасників або державних органів. Така інформація може бути використана Комісією під час оцінки професійної компетентності та доброчесності претендентів.

Водночас законопроєкт не встановлює окремих вимог до джерел або форми таких матеріалів, що розширює дискрецію Комісії щодо їх врахування у конкурсній процедурі.

Роль міжнародних експертів

Міжнародні експерти, згідно з проєктом, відіграють роль гаранта неупередженості. Документ встановлює, що рішення Конкурсної комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосували не менше 4 членів, серед яких щонайменше двоє є представниками міжнародної спільноти.

Така конструкція неминуче породжує питання про межі допустимого зовнішнього впливу на одну з ключових правоохоронних посад держави. Реформа не повинна руйнувати систему стримувань і противаг.

Конституція чітко визначає статус і порядок призначення керівника. Встановлення додаткових процедурних фільтрів на рівні закону без змін до Основного Закону створює ризик звуження конституційно визначених повноважень.

Передача дисциплінарних функцій до ВРП

Пропонується передати дисциплінарні провадження щодо Генпрокурора від КДКП до Вищої ради правосуддя.

З однієї сторони, така зміна інтегрує прокуратуру в систему правосуддя (згідно зі ст. 131-1 Конституції). Проте тут виникає ризик надмірного навантаження на ВРП та можливого конфлікту інтересів, якщо члени ВРП одночасно братимуть участь і в призначенні, і в звільненні Генпрокурора.

Кластер «Основи» — рамка, а не шаблон

Відкриття першого переговорного кластера «Основи» 15 червня у Люксембурзі офіційно розпочало процес адаптації українського права до стандартів ЄС. Питання верховенства права та деполітизації правоохоронних органів є центральним «бенчмарком» цього етапу.

Проте важливо розуміти: європейські стандарти вимагають результату — незалежності та прозорості — але не завжди диктують конкретний механізм.

Реформа прокуратури є критичною для закриття кластера «Основи», проте вона не повинна перетворюватися на юридичний експеримент, відірваний від реалій континентального права.

Аналіз досвіду Франції та Німеччини доводить, що незалежність забезпечується не через «кастинг», а через чіткий перелік підстав для звільнення, прозорість бюджетного фінансування та професійне самоврядування.

Оптимальним варіантом може стати посилення ролі професійних органів у наданні рекомендацій та висновків щодо кандидатів, без позбавлення Президента та Парламенту їхніх прямих повноважень, визначених Основним Законом. Україна має продемонструвати Брюсселю здатність будувати стійкі інституції, які поважають власну Конституцію.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.