Жінку звільнили після того, як вона поскаржилась на гендерну дискримінацію в зарплаті — ЄСПЛ став на її бік
Рішення ЄСПЛ у справі ORTEGA ORTEGA ПРОТИ ІСПАНІЇ (заява № 27474/22) від 04.12.2025 стосується заборони дискримінації у поєднанні з правом на повагу до приватного життя, а саме звільнення працівниці після подання скарги про гендерну дискримінацію в оплаті праці було визнано таким, що підриває ефективність захисту від дискримінації.
Рішення ЄСПЛ у справі «Ortega Ortega v. Spain» є показовим для всієї європейської практики недискримінації у сфері праці, оскільки Суд розглянув не лише первинну дискримінацію щодо оплати праці, а й наслідки “постконфліктної” поведінки роботодавця: звільнення працівниці після того, як вона ініціювала (і фактично виграла) процес щодо дискримінації. Суд прямо підкреслив, що національні суди, підтримавши звільнення, не забезпечили належної “антирепресійної” охорони, а отже, не виконали позитивних зобов'язань держави за ст. 14 у поєднанні зі ст. 8 Конвенції.
У цій справі Суд зауважує, що національні суди своїми рішеннями визнали факт дискримінації щодо заявниці за ознакою статі у сфері оплати праці (див. пункт 12 рішення). Таким чином, заявниця зазнала дискримінації, що призвело до порушення її права на рівність у професійній сфері, яке є невід'ємною частиною права на повагу до приватного життя.
Факти справи
Заявниця працювала у приватній компанії на керівній посаді та встановила, що її заробітна плата є нижчою ніж у чоловіків, які виконували аналогічні функції. З метою доведення дискримінації вона використала внутрішню інформацію щодо оплати праці інших працівників та звернулася зі скаргою до компетентних органів.
Після цього роботодавець звинуватив її у порушенні конфіденційності та правил захисту персональних даних і звільнив з роботи. Національні суди, визнавши факт дискримінації в оплаті праці, водночас підтримали законність звільнення заявниці.
З матеріалів рішення випливає, що заявниця працювала у компанії, пов'язаній з наданням адміністративних послуг, та обіймала посаду керівника фінансового напряму, маючи доступ до даних про винагороди (payroll). У 2017 році вона ініціювала процедуру примирення / претензії щодо дискримінації за ознакою статі в оплаті праці, використовуючи (як доказ) дані про винагороди працівників.
Ключовим є те, що звільнення здійснила приватна компанія, але Суд зазначив, що ст. 14 може покладати на держави позитивні зобов'язання забезпечити недискримінацію і в горизонтальних відносинах між приватними особами, насамперед через належне функціонування судової системи та стандарти судового оцінювання.
У цій справі заходом, на який скаржиться заявниця, є її звільнення, яке, за її твердженнями, було репресалією за успішну скаргу про дискримінацію (стаття 14), тобто порушенням її права на ефективний захист.
У рамках своїх позитивних зобов'язань держава мала гарантувати існування відповідного механізму, який би унеможливив чи нівелював такі репресалії з боку роботодавця. Фактично йдеться про те, чи повинні національні суди були – в контексті спору між заявницею та її роботодавцем – надати їй посилений захист з огляду на особливий статус її дій (захист від дискримінації) і тим самим забезпечити значущий ефект від раніше ухваленого рішення про дискримінацію.
Оцінка Суду
«30. Суд зазначає, що трудові відносини, включаючи питання звільнення, можуть становити частину приватного життя особи у розумінні статті 8 Конвенції (див., зокрема, «Bărbulescu v. Romania» [GC], №61496/08).
31. Відповідно, застосування дисциплінарних заходів, які впливають на професійну діяльність особи, підпадає під сферу захисту Конвенції, якщо такі заходи мають істотний вплив на її соціальну ідентичність та професійну репутацію.
(b) Статус потерпілої
32. Суд нагадує, що для визнання особи «потерпілою» необхідно встановити, що вона була безпосередньо зачеплена спірним заходом. У цій справі звільнення заявниці було прямим наслідком її дій щодо захисту своїх прав, що підтверджує її статус потерпілої.
33. Суд також враховує наявність причиннонаслідкового зв'язку між поданням скарги про дискримінацію та застосованими до заявниці санкціями.
(c) Суть справи
47. Заявниця стверджувала, що її звільнення становило форму репресії за подання скарги про гендерну дискримінацію.
48. Суд нагадує, що поняття «дискримінація» у статті 14 Конвенції охоплює ситуації, коли особа зазнає різного ставлення без об'єктивного та розумного виправдання (див. «Molla Sali v. Greece» [GC], №20452/14).
49. Різниця у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимної мети або якщо не існує розумного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти.
50. Суд підкреслює, що дискримінація за ознакою статі є особливо серйозною формою порушення прав людини та потребує суворого контролю з боку держави (див. «Konstantin Markin v. Russia» [GC], №30078/06).
51. У цій справі Суд встановив, що звільнення заявниці було безпосередньо пов'язане з її спробою довести факт дискримінації. Така реакція роботодавця фактично позбавила заявницю ефективного захисту її прав.
52. Суд зазначає, що покарання особи за використання доказів, необхідних для доведення дискримінації, підриває саму сутність права на захист від дискримінації.
Викладені міркування є достатніми для висновку про порушення статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8.
Із цих причин Суд визнав заяву прийнятною та встановив порушення Конвенції, зазначивши, що держава не забезпечила ефективний баланс між захистом конфіденційної інформації та правом заявниці на ефективний захист від дискримінації».
Як наголосили у Комітеті НААУ з питань трудового права, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ortega Ortega v. Spain» має важливе значення для України, зокрема у контексті забезпечення гендерної рівності та ефективного захисту трудових прав. Суд чітко підтвердив, що право на недискримінацію включає захист від будь-яких форм переслідування за його реалізацію.
ЄСПЛ наголошує, що навіть формальне визнання дискримінації не є достатнім, якщо особа зазнає негативних наслідків за спробу довести порушення. У сучасних умовах з урахуванням необхідності посилення гарантій рівності це рішення підкреслює обов'язок держави забезпечити реальний, а не декларативний захист прав людини.
У підсумку справа Ortega Ortega демонструє, що ефективний захист від дискримінації неможливий без гарантій від репресій, а будь-які санкції за подання відповідних скарг є несумісними з принципами Конвенції.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
