Норми закону про державну реєстрацію речових прав є процедурними і не містять способів захисту – Василь Крат

Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат сказав під час Цивілістичних обговорень, на яких юристи – науковці та практики дискутували про можливі способи захисту порушеного права іпотекодавця при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, що норми закону про державну реєстрацію речових прав є процедурними і не містять способів захисту.

Про це повідомляє Верховний Суд:

«Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» передбачає звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Постало питання: якщо іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, але іпотекодавець вважає це порушенням своїх прав, то які вимоги він має заявляти в позові.

Підсумовуючи етап дискусії, ініціатор і модератор заходу професор Інна Спасибо-Фатєєва зазначила, що з урахуванням попередніх доповідей у такому спорі треба відхиляти як способи захисту віндикацію, негаторний позов, визнання правочину недійсним і реституцію. Залишаються: відновлення становища, яке існувало; скасування рішення реєстратора про реєстрацію права на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Хоча, зазначила професор, це імовірніше форма і зміст захисту, а не окремі способи захисту.

Василь Крат виступив із доповіддю «В ракурсі lex commissoria: рефлексія щодо захисту інтересів іпотекодавця».

Учасники заходу пропонували подумати про скасування можливості позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки взагалі. Василь Крат зауважив, що таке вже мало місце в історії: у 320 або 326 році (за різними джерелами) римський імператор Костянтин Великий видав едикт, яким проголосив конструкцію lex commissoria (застереження в договорі про можливість звернення стягнення кредитором на заставне майно в разі прострочення сплати боргу) нікчемною. «Це найбільш радикальний варіант. Хоча в деяких правопорядках міркують саме в такому ракурсі», – сказав суддя.

Також він акцентував, що основним регулятором приватноправових відносин є ЦК України, відповідно до ст. 4 Кодексу. Тож і застосування конструкції lex commissoria, хоч вона й передбачена в Законі України «Про іпотеку», має відбуватися відповідно до норм ЦК України.

Василь Крат зазначив, що в іпотеці має місце симбіоз речових і зобов’язальних правовідносин. Хоча речево-правові елементи, як правило, мають значення щодо відносин із третіми суб’єктами, але це не означає, що вони позначатимуться і на відносинах іпотекодержателя та іпотекодавця. Доповідач навів постанову Об’єднаної палати КЦС ВС від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, в якій звертається увага, що право іпотеки є правом на чужу річ, і такий підхід дав змогу вирішити спір, що існував саме між іпотекодавцем та іпотекодержателем.

У ч. 4 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» вказано, що рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Постало питання, чи може таке оскарження розглядатися як «інший спосіб захисту», передбачений у ст. 16 ЦК України, і чи містить ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» приватноправові способи захисту.

Василь Крат вважає, що вказана норма Закону України «Про іпотеку» передбачає інший спосіб захисту (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України). При цьому він зауважив, що ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов’язувати суб’єкта (позивача) поєднувати якісь позовні вимоги, котрих приватно-правова норма не передбачає. Зазначена стаття закріплює, як у цій ситуації має діяти чи то державний реєстратор, чи то суд, який відповідно до п. 1 ч. 7 ст. 265 ЦПК України визначає порядок виконання рішення. «На мою думку, слід міркувати саме в такому контексті», – сказав суддя.

Також він припустив можливість кваліфікувати ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки як односторонній правочин. Одразу постає питання про застосування конструкції недійсності до такого правочину. Василь Крат зауважив, що конструкція недійсності застосовується не до всіх правочинів. Є спектр правочинів, які навряд чи «піддаються» недійсності, при цьому в ситуації, що обговорюється, вона й не потрібна. Оскільки при оскарженні рішення реєстратора перевіряється порядок, підстави для звернення стягнення (чи направили повідомлення іпотекодавцю та ін.). Натомість для визнання правочину недійсним перевіряється додержання вимог ст. 203 ЦК України, принципу добросовісності, чи не відбулося зловживання правом тощо».

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.