Після повернення з полону військовому відмовили у виплатах через нібито самовільне залишення частини: що вирішив суд
Третій апеляційний адміністративний суд підтвердив, що відкриття кримінального провадження за частиною 4 статті 402 Кримінального кодексу України (невиконання наказу) саме по собі не є передбаченою законом підставою для призупинення військової служби, а відтак і для припинення виплати грошового забезпечення. Такі наслідки закон пов'язує лише з окремими категоріями кримінальних правопорушень, зокрема самовільним залишенням військової частини, дезертирством або добровільною здачею в полон.
Обставини справи
Сержант Збройних Сил України, який проходив військову службу з 2004 року, після початку повномасштабного вторгнення мав прибути до нового місця дислокації свого підрозділу після евакуації з Мелітополя. Військова частина стверджувала, що він не виконав наказ про передислокацію та не вибув із Мелітополя, хоча мав можливість це зробити.
Натомість військовослужбовець пояснював, що під час евакуації залишився без транспорту через дії іншого військовослужбовця, який мав його вивезти. За його словами, він неодноразово намагався самостійно дістатися до нового місця розташування військової частини, однак 21 квітня 2022 року потрапив у полон, де перебував до 3 січня 2024 року.
6 березня 2022 року було зареєстровано кримінальне провадження за частиною 4 статті 402 КК України за фактом невиконання наказу. Надалі наказом командира військової частини військову службу позивача було призупинено, а також припинено виплату грошового та інших видів забезпечення. Після поновлення військової служби у лютому 2025 року він звернувся з рапортом про проведення нарахування та виплату належного грошового забезпечення за період призупинення служби, однак отримав відмову. Військова частина мотивувала це тим, що раніше виключила його з усіх видів забезпечення як військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину.
Після цього військовослужбовець звернувся до адміністративного суду.
Що вирішили суди
Запорізький окружний адміністративний суд частково задовольнив позов. Суд визнав протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю грошового забезпечення і додаткової винагороди за період із 6 березня 2022 року по 1 березня 2025 року та зобов'язав провести відповідні нарахування і виплати відповідно до постанови Кабінету Міністрів №884 та Порядку виплати грошового забезпечення, затвердженого наказом Міністерства оборони №260. В іншій частині позову було відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням, військова частина подала апеляційну скаргу, наполягаючи на повній відмові в позові. Водночас військовослужбовець просив доповнити рішення, зокрема визнати протиправною відмову у виплаті грошового забезпечення та застосувати наслідки, які, на його думку, повинні настати у зв'язку з безпідставним призупиненням військової служби.
Висновки апеляційного суду
Третій апеляційний адміністративний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначила, що Закон «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначають вичерпні підстави для призупинення військової служби. Таке рішення може бути прийняте, якщо до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості щодо військовослужбовця у зв'язку із самовільним залишенням військової частини або місця служби, дезертирством чи добровільною здачею в полон. Лише у таких випадках закон передбачає припинення дії контракту, виплати грошового забезпечення та інших видів забезпечення.
Водночас у справі 280/5679/25 кримінальне провадження було відкрито за частиною 4 статті 402 КК України — за фактом невиконання наказу. Апеляційний суд звернув увагу, що матеріали справи не містять доказів здійснення досудового розслідування за частиною 4 статті 408 КК України щодо дезертирства, а військова частина таких доказів також не надала.
За таких обставин суд дійшов висновку, що здійснення досудового розслідування за статтею 402 КК України саме по собі не є передбаченою законом підставою для призупинення військової служби. Тому колегія погодилася з висновком суду першої інстанції, що військова частина протиправно не нараховувала та не виплачувала військовослужбовцю належне грошове забезпечення і додаткову грошову винагороду за спірний період.
Водночас апеляційний суд погодився і з обраним судом першої інстанції способом захисту. Колегія зазначила, що адміністративний суд не може підміняти суб'єкта владних повноважень та ухвалювати рішення замість нього. Саме тому належним способом захисту у цій справі є визнання протиправної бездіяльності військової частини та покладення на неї обов'язку провести нарахування і виплату належних сум, а не задоволення інших вимог позивача.
У результаті Третій апеляційний адміністративний суд залишив без задоволення апеляційні скарги як військової частини, так і військовослужбовця, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду — без змін. Постанова апеляційного суду набрала законної сили з дня її ухвалення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
