Верховний Суд підтвердив: користування землею до 1990 року не гарантує право на неї без належного оформлення

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду поставив крапку в земельному спорі, що стосувався прав на присадибну ділянку, яка перебувала в користуванні родини з 1955 року.

Як вказали у Верховному Суді, громадяни, які мали в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Земельного кодексу УРСР 1990 року, зберігають права на користування такими ділянками до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Для підтвердження прав спадкоємців на таку земельну ділянку необхідно довести, що на момент відкриття спадщини право власності або користування було належним чином оформлене спадкодавцем і земельна ділянка входила до складу спадщини.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 2 липня 2025 року № 569/13445/20 (провадження № 61-3968св24).

Деталі справи

У справі, що переглядалася, позивачки вказували, що у власності відповідача перебуває земельна ділянка, площею 0,1038 га, яка сформована за рахунок присадибної земельної ділянки, що перебувала в користуванні їхньої родини із 1955 року та яка після смерті голови колгоспного двору залишилася в користуванні позивачок і міською радою не вилучалася.

Позивачки вважали, що протиправність відведення рішенням міської ради відповідачу земельної ділянки, яка сформована в межах і площі належної їм на праві користування присадибної земельної ділянки, зумовлює протиправність рішення міської ради про передачу земельної ділянки у власність відповідача та недійсність державного акта на право власності останнього на землю, а також недійсність договору дарування відповідачем спірної земельної ділянки.

Суди в позові відмовили, посилаючись на те, що позивачки не підтвердили належними та допустимими доказами факту оформлення в установленому законом порядку членами колишнього колгоспного двору права власності чи права користування на земельну ділянку, не надали доказів, які б доводили, що спірна земельна ділянка входила до спадкової маси.

Рішення Верховного Суду

КЦС ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що п. 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» передбачає, що громадяни, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

У п. 7 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України зазначено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці земельні ділянки.

Зі змісту наведених норм випливає, що громадяни, які мали в користуванні земельні ділянки, надані їм за раніше чинним законодавством, зберігали свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Підсумовуючи викладене вище, КЦС ВС виснував, що відсутні правові підстави для визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування про відведення та передачу у власність відповідача земельної ділянки, оскільки позивачки не довели факту оформлення права власності чи користування на спірну земельну ділянку, не надали доказів, що ділянка була об'єктом спадкування, та не довели незаконності набуття відповідачем права власності на таку ділянку.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.