Скарга до ДПС зіграла проти ТОВ – позиція Верховного Суду про строки оскарження податкових рішень

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області у справі К/990/48012/24 про податкові повідомлення-рішення.

Суть спору полягала в оскарженні податкового повідомлення-рішення від 29 грудня 2023 року, яким компанії донарахували понад 1,84 млн грн податку на додану вартість разом зі штрафними санкціями.

Компанія:

• спочатку оскаржила це рішення в адміністративному порядку (до ДПС);
• 15 березня 2024 року отримала відповідь: скаргу відхилено.

До суду компанія звернулася в червні 2024 року.

Податкова заявила: строк звернення до суду пропущено.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли різних висновків щодо строку звернення до суду.

Рішення Верховного Суду

Правовий висновок Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 тривалий час застосовують адміністративні суди у своїй судовій практиці, його, зокрема, підтримав Верховний Суд у постанові від 10 травня 2024 року у справі № 520/1810/23, у якій констатував, що строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення за умови попереднього використання досудового порядку вирішення становить один місяць, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.

З огляду на викладене Велика Палата у постанові від 16 липня 2025 року у справі №500/2276/24 дійшла висновку, що за сформованою судовою практикою, яка є обов`язковою для врахування, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання за умови попереднього використання досудового порядку становить один місяць, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.

Підсумовуючи вказане вище, Велика Палата у згаданій вище постанові констатувала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб`єкта владних повноважень:

1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);

2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);

3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1  місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України).

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд враховує, що до подання позовної заяви до суду Товариство оскаржило до Державної податкової служби України податкове повідомлення-рішення, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань.

Таким чином, правильним є висновок про те, що позивач застосував процедуру досудового адміністративного оскарження рішення контролюючого органу, що підтверджується матеріалами справи. Про завершення процедури адміністративного оскарження позивач дізнався в день отримання рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізовує державну податкову політику, відповідно до підпункту 56.17.3 пункту 56.17 статті 56 ПК України, а саме 15 березня 2024 року.

Отже, при зверненні до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення після оскарження цих рішень контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку підлягала застосуванню норма пункту 56.19 статті 56 ПК України, яка є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України.

Велика Палата у постанові від 16 липня 2025 року у справі №500/2276/24 вчергове наголосила, що норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, а отже, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Судова практика Верховного Суду є усталеною і тривалий час незмінною, тому у платників податків не повинно бути двозначного розуміння положень чинного законодавства щодо строку звернення до суду з позовними вимогами про оскарження податкових повідомлень-рішень після процедури адміністративного оскарження цих повідомлень-рішень.

Отже, отримавши рішення за результатами розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення 15 березня 2024 року, позивач право на звернення до суду мав реалізувати протягом місяця.

Звернення до суду зі спливом цього строку, а саме у червні 2024 року, як указав суд першої інстанції, свідчить про пропуск строку звернення до суду.

Позивач наполягав на тому, що строк звернення до суду він пропустив з поважних причин, зокрема вказував на введення в Україні воєнного стану та знаходження 80% населених пунктів, які є споживачами природного газу та електричної енергії позивача, у м.Запоріжжі та Запорізькій області, території яких включено до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, що позбавило Товариство можливості вчасно отримати певні первинні документи.  

Частина перша статті 121 КАС України передбачає, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Усталеною також є і практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із:

• тривалістю строку, який пропущено;
• поведінкою сторони протягом цього строку;
• діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Поряд з наведеним суд касаційної інстанції звертає увагу, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Суд першої інстанції правильно вказав, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій. Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду.

Як констатовано судом першої інстанції, позивач не обґрунтував та не довів наявність такого причинного зв`язку.

З урахуванням цього, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що наведені позивачем доводи не свідчать про поважність підстав пропуску строку звернення до суду.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, залишаючи без розгляду позовну заяву, правильно застосував норми права, що регулюють спірні правовідносини, оскільки позивач, звернувшись до суду лише 14.06.2024, пропустив строк звернення до суду за відсутності поважних причин такого пропуску.

Суд же апеляційної інстанції, вказуючи на дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, неправильно застосував положення статті 122 КАС України та пункту 56.18 статті 56 ПК України та ухвалив судове рішення у цій справі всупереч висновку Верховного Суду, викладеного у постановах щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Підсумовуючи викладене, Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована ухвала суду першої інстанції – залишенню в силі.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.