Верховний Суд уточнив межі повноважень місцевих рад у сфері охорони археологічних пам’яток
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури у справі № 140/7808/23. Спір стосувався правомірності бездіяльності відділу культури та туризму Маневицької селищної ради щодо виготовлення облікової документації та подання пропозицій про занесення об’єкта археологічної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував судові рішення в окремій частині та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Обставини справи
До адміністративного суду було подано позов про визнання протиправною бездіяльності відділу культури та туризму Маневицької селищної ради Камінь-Каширського району та зобов’язання вчинити дії у сфері охорони культурної спадщини.
Предметом спору стала пам’ятка археології місцевого значення — поселення ХІІ–ХІІІ століть, розташоване за 1,5 км на північ від села Комарово Волинської області. Зазначений об’єкт перебуває на державному обліку як пам’ятка місцевого значення відповідно до розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 22 червня 1999 року № 415, однак не внесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Облікова документація на цей об’єкт культурної спадщини не виготовлялася, пропозиції щодо його занесення до Державного реєстру до органу охорони культурної спадщини вищого рівня не подавалися, фінансування на ці цілі з державного чи місцевого бюджетів не здійснювалося. Земельна ділянка, на якій розташована пам’ятка, у Державному земельному кадастрі не віднесена до земель історико-культурного призначення.
Також встановлено, що пам’ятка археології не перебуває на балансі Маневицької селищної ради та є державною власністю. Охоронний договір щодо цього об’єкта між відповідними органами не укладено у зв’язку з відсутністю облікової документації, зокрема актів технічного стану, описів культурних цінностей, планів території та паспорта пам’ятки.
За цих обставин бездіяльність відповідача полягала, з одного боку, у невжитті заходів щодо виготовлення облікової документації на об’єкт культурної спадщини, а з іншого — у неподанні пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня щодо занесення пам’ятки до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, що й стало підставою для звернення до суду.
Волинський окружний адміністративний суд, з яким погодився Восьмий апеляційний адміністративний суд, відмовив у задоволенні позову. Суди виходили з того, що відділ культури та туризму Маневицької селищної ради не є належним відповідачем, оскільки відповідно до Порядку обліку об’єктів культурної спадщини він не наділений повноваженнями щодо виготовлення облікової документації на пам’ятки археології.
Також було зазначено, що спірний об’єкт не перебуває у комунальній власності та знаходиться у державній власності, а повноваження щодо його обліку та реєстрації належать іншим органам.
Позиція та висновки Верховного Суду
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій у частині відсутності у відповідача обов’язку виготовляти облікову документацію на об’єкт культурної спадщини. Суд дійшов висновку, що чинне законодавство та Порядок обліку об’єктів культурної спадщини не покладають такий обов’язок на виконавчі органи сільських, селищних чи міських рад.
Водночас Верховний Суд звернув увагу, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково дійшли висновку про повну відсутність у відповідача будь-яких повноважень у спірних правовідносинах. За змістом Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи місцевих рад наділені повноваженням щодо подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Верховний Суд встановив, що питання можливості та обов’язку відповідача щодо подання таких пропозицій судами попередніх інстанцій фактично не досліджувалося, що свідчить про неповне з’ясування обставин справи та порушення норм процесуального права. З огляду на це Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в задоволенні вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо неподання пропозицій про занесення пам’ятки до Реєстру та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині, що стосується відмови у задоволенні вимог щодо зобов’язання виготовити облікову документацію, судові рішення залишено без змін. Постанова Верховного Суду набрала законної сили з моменту її ухвалення та є остаточною.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
