На Львівщині мобілізований пастор Свідків Єгови відмовся служити кухарем в ТЦК — яке покарання обрав суд
Стрийський міськрайонний суд Львівської області визнав винним мобілізованого військовослужбовця, який після призначення кухарем у територіальному центрі комплектування залишив місце служби та понад три місяці перебував поза військовою частиною. Суд призначив покарання — п’ять років позбавлення волі.
Обставини справи №456/4135/25
Суд установив, що наказом начальника ТЦК від 7 лютого 2025 року обвинуваченого, призваного на військову службу під час мобілізації, було зараховано до списків особового складу та призначено на посаду кухаря відділення забезпечення.
14 лютого 2025 року під час поїздки до банку для відкриття рахунку військовослужбовець вийшов із службового автомобіля, пересів до іншого транспортного засобу та не повернувся до місця служби. Він був відсутній з 14 лютого до 9 червня 2025 року, коли добровільно з’явився до територіального управління ДБР у Львові.
Увесь цей час обов’язків військової служби він не виконував, до органів військового управління з питань подальшого проходження служби не звертався.
Дії обвинуваченого кваліфіковано за частиною п’ятою статті 407 КК України — самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Обвинувачений вини не визнав. Він пояснив, що з 2002 року є присвяченим служителем Свідків Єгови, а з 2010 року — старійшиною місцевого збору. За його словами, релігійні переконання не дозволяють проходити військову службу, навіть якщо вона не пов’язана з носінням зброї.
У суді він стверджував, що подавав заяви про заміну військового обов’язку альтернативною службою, присяги не складав, форми не носив, зброї не отримував та не вважає себе таким, що належно набув статусу військовослужбовця. Залишення місця служби пояснював наміром реалізувати право на свободу совісті.
Сторона захисту наполягала, що у діях підзахисного відсутній склад злочину, оскільки Конституція гарантує заміну військового обов’язку альтернативною службою, а держава не встановила механізму реалізації цього права для осіб, призваних під час мобілізації. Також захист посилався на практику Європейського суду з прав людини щодо сумлінної відмови від військової служби.
Позиція суду і покарання
Суд дослідив наказ про мобілізацію та призначення на посаду, матеріали службового розслідування, рапорти про відсутність на службі, документи щодо придатності до військової служби, а також показання керівників підрозділів. Свідки підтвердили, що обвинувачений був мобілізований, зарахований до особового складу та виконував обов’язки кухаря, після чого самовільно залишив місце служби.
Суд дійшов висновку, що статус військовослужбовця виник з моменту відправлення до військової частини. Неприйняття присяги чи невидача зброї не впливають на набуття цього статусу.
Щодо альтернативної служби суд зазначив, що Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» передбачає заміну лише строкової військової служби. Військова служба за призовом під час мобілізації є окремим видом служби, і закон не містить механізму її заміни альтернативною.
Суд послався на актуальну практику Верховного Суду та правові висновки об’єднаної палати Касаційного кримінального суду, згідно з якими в умовах широкомасштабної агресії держава має легітимну мету забезпечення оборони та може обмежувати можливість сумлінної відмови від мобілізації. Такі обмеження визнано пропорційними з огляду на загрозу існуванню нації.
Свобода віросповідання, за висновком суду, не є абсолютною. Втручання у її реалізацію є допустимим, якщо воно передбачене законом, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві. В умовах воєнного стану ці критерії, на переконання суду, дотримано.
Суд встановив наявність усіх елементів складу злочину: об’єктивної сторони у вигляді самовільного залишення частини понад три доби, суб’єктивної сторони у формі прямого умислу, спеціального суб’єкта — військовослужбовця та об’єкта посягання — встановленого порядку проходження військової служби. Вину доведено поза розумним сумнівом.
Обвинуваченому призначено покарання у виді п’яти років позбавлення волі — мінімальний строк, передбачений санкцією частини п’ятої статті 407 КК України. Початок строку відбування покарання визначено з 10 червня 2025 року, тобто з моменту обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Запобіжний захід залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
