Верховний Суд поновив рішення про проживання дітей з батьком у Німеччині

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким визначено місце проживання двох малолітніх дітей разом із батьком.

Йдеться про справу № 202/14959/23 щодо визначення місця проживання дітей подружжя, яке після початку повномасштабної агресії виїхало до Німеччини.

До квітня 2022 року сімʼя проживала у Краматорську Донецької області, потім вони всі разом виїхали.

У червні 2022 року мати повернулася до України та вступила до лав ЗСУ, а діти залишилися з батьком у Федеративній Республіці Німеччина.

Батько вказав, що самостійно виховує та утримує дітей у Німеччині. Наголошував, що діти мають певні захворювання, зокрема, один із синів є дитиною з інвалідністю. За словами батька, у Німеччині він займається лікуванням, освітою та іншими побутовими питаннями та вважає, що зміна місця проживання дітей буде супроводжуватись для них стресом, особливо для дитини з інвалідністю.

Позиція судів

Суд першої інстанції у січні 2025 року задовольнив позов батька та визначив місце проживання дітей разом із ним. Суд врахував, що:

• діти фактично проживають із батьком у Німеччині;
• один із синів є дитиною з інвалідністю та потребує постійного догляду;
• один із синів висловив бажання проживати з батьком;
• батько забезпечує навчання, лікування та належні побутові умови.

Апеляційний суд у травні 2025 року скасував це рішення та відмовив у позові, вказавши на недоведеність належних умов проживання та відсутність спору між батьками.

Апеляційний суд виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів щодо оренди ним певного житла для проживання дітей, характеристики відповідного житлового приміщення, обладнання такого приміщення необхідними для кожного із дітей меблями тощо. Позивач не довів твердження, що строк оренди житла продовжено станом на час подання позову та на теперішній час.

Крім того, чоловік у Німеччині має дохід лише у вигляді соціальної допомоги як особа-біженець та по догляду за дитиною і дитиною з інвалідністю, а іншого доходу немає.

Також апеляційний суд взяв до уваги лист органу опіки та піклування Краматорської міської ради про неможливість надання висновку щодо визначення місця проживання дітей.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги думку дитини сина, якому на час допиту виповнилось повних 12 років, про бажання проживати разом з батьком, з огляду на те, що суд першої інстанції проводив спілкування з дитиною у режимі відеоконференції, що не виключає можливості впливу батька чи іншої сторонньої особи на дитину під час спілкування хлопчика із судом, що могло негативно вплинути на щирість та відвертість пояснень дитини. Спілкування районного суду з дитиною проводилось без участі педагога та/або спеціаліста психолога, який має відповідну кваліфікацію для проведення бесіди з дитиною для з`ясування дійсних бажань малолітньої особи.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що у судовому засіданні суду апеляційної інстанції жінка пояснила, що з червня 2022 року вона не проживає разом з дітьми у Німеччині, оскільки повернулась до України, де проходить службу у лавах ЗСУ. Вказує, що заборгованість за аліментами сплачує. Окрім того, відповідачка зазначила, що дітей забирати до України не планує, у звʼязку з введенням в країні воєнного стану через збройну агресію Російської Федерації проти України, що є небезпечним для життя та здоровʼя дітей, та вказала, що не заперечувала раніше та не заперечує тепер щодо проживання дітей разом із батьком у Німеччині. Жінка  не заперечувала щодо проживання дітей з батьком і жодним чином цьому не перешкоджає.

Як вказує суд, твердження позивача про наявність у нього побоювань, що відповідачка може без його згоди вивезти дітей до України, ґрунтуються на припущеннях, позивач не довів, а апеляційний суд не встановив існування спору між позивачем та відповідачкою щодо місця проживання дітей на час предʼявлення позову, на час розгляду справи місцевим чи апеляційним судами.

Висновки Верховного Суду

Колегія суддів зазначила, що суд першої інстанції створив усі умови для реалізації права дитини бути заслуханою у спосіб, який суд правильно визначив як можливий під час триваючої широкомасштабної збройної агресії, коли дитина перебуває на території іншої держави, яка надає прихисток громадянам України.

Окрім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що батько надав належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог, довів, що він створив належні умови для розвитку дітей, їх навчання, піклується про дітей, займається їх вихованням.

Апеляційний суд дійшов протилежного висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами фактів забезпечення дітей необхідними умовами для проживання та розвитку, фінансової стабільності щодо утримання дітей, належного піклування про їх здоровʼя, фізичний та моральний розвиток.

Верховний Суд же не погодився з такими висновками апеляційного суду, оскільки апеляційний суд, не встановивши будь-яких нових фактів та без дослідження нових доказів, не спростував належним чином обставин, встановлених районним судом та фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, зазначили у Верховному Суді, апеляційний суд помилково посилався на те, що позивач не довів та апеляційний суд не встановив існування спору між позивачем та відповідачкою щодо місця проживання дітей на час предʼявлення позову, на час розгляду справи місцевим чи апеляційним судами, з огляду на таке.

Як вказав Суд, апеляційний суд не врахував, що саме по собі предʼявлення позову про визначення місця проживання дітей з батьком та подальше оскарження відповідачкою рішення про задоволення цього позову в апеляційному порядку дає підстави для висновку, що між сторонами наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання дитини. Водночас відсутність заперечень з боку відповідачки щодо проживання дитини разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.

Відтак, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору врахував найкращі інтереси дітей з урахуванням встановлених судами обставинами справи. Для забезпечення інтересів дітей саме визначення місця проживання дітей із батьком відповідатиме їхнім інтересам.

Матір дітей, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дітей, має право та обовʼязок піклуватися про здоров`я, стан розвитку дітей, незалежно від того, з ким вони будуть проживати.

Також Суд зазначив, що матір дітей не заявила вимог про визначення місця проживання дітей із нею, зустрічний позов не предʼявила.

Визначення місця проживання дітей разом із батьком не позбавляє матір дітей батьківських прав та не звільняє її від виконання своїх батьківських обовʼязків.

Верховний Суд підкреслив, що апеляційна інстанція безпідставно переоцінила вже досліджені докази та дійшла взаємовиключних висновків — одночасно про недоведеність вимог і відсутність предмета спору.

Рішення

Суд касаційної інстанції:

• скасував постанову апеляційного суду;
• залишив у силі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська про проживання дітей із батьком;
• стягнув із матері на користь батька 1 717,76 грн судового збору.

Постанова набрала законної сили з моменту ухвалення та є остаточною.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.