На Київщині мати хотіла виписати з кімнати в гуртожитку сина, який 8 років проживає в РФ — що вирішив суд

Якщо повнолітній син роками не проживає за місцем реєстрації, чи достатньо цього, щоб визнати його таким, що втратив право користування житлом? І чи може сама лише його «прописка» стати перешкодою для оформлення субсидії або приватизації кімнати в гуртожитку?

У справі №359/3304/25 Бориспільський міськрайонний суд Київської області розглянув саме таку ситуацію. Мати просила суд визнати сина таким, що втратив право користування кімнатою, оскільки він близько восьми років проживає в РФ, не підтримує з нею зв’язку, а його реєстрація, за словами позивачки, заважає отримати субсидію та приватизувати житло. Суд, однак, дійшов іншого висновку.

Обставини справи

Позивачка є користувачкою кімнати у гуртожитку в місті Бориспіль. Право на зайняття житлової площі родиною з чотирьох осіб виникло на підставі ордера, виданого виконавчим комітетом міської ради у 2008 році. Серед членів сім’ї був зазначений і відповідач — син позивачки 1986 року народження.

За твердженням матері:

• син понад вісім років не проживає у кімнаті;
• переїхав до Російської Федерації на постійне проживання;
• не підтримує з нею зв’язок;
• його реєстрація унеможливлює оформлення субсидії;
• вона не може реалізувати право на приватизацію кімнати;
• змушена сплачувати комунальні платежі з урахуванням зареєстрованої особи.

На підтвердження подано акт обстеження житлово-побутових умов, згідно з яким у кімнаті фактично проживає лише позивачка.

Правова позиція суду

Суд виходив із таких положень: статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод — щодо гарантій мирного володіння майном; статті 391 ЦК України — про право власника вимагати усунення перешкод у користуванні майном; частини 2 статті 405 ЦК України — відповідно до якої член сім’ї власника житла втрачає право користування ним у разі відсутності без поважних причин понад один рік; практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine (2010), де наголошено, що втрата житла є найбільш крайнім втручанням у право на повагу до житла.

Суд підкреслив, що для визнання особи такою, що втратила право користування житлом, необхідно встановити:

• відсутність особи понад один рік;
• відсутність без поважних причин;
• свідому поведінку, яка свідчить про втрату інтересу до житла.

При цьому тягар доказування покладається на позивача (стаття 81 ЦПК України).

Суд дійшов висновку, що позивачка не надала належних і допустимих доказів:

• відсутності відповідача саме без поважних причин;
• його свідомої втрати інтересу до спірного житла;
• підтверджень від сусідів або інших свідків;
• доказів відсутності особистих речей відповідача у приміщенні;
• доказів строку фактичної відсутності, підтверджених об’єктивними джерелами.

Акт депутата міської ради про проживання позивачки сам по собі не доводить юридично значущих обставин для застосування ч. 2 ст. 405 ЦК України.

Суд наголосив: сам факт тривалого непроживання не є автоматичною підставою для втрати права користування житлом. Ключовим є саме відсутність без поважних причин та доведена втрата інтересу до житла.

У результаті позов залишено без задоволення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.