У Харкові чоловік заявив про тортури і примусове утримання в ТЦК, через що стався напад астми – суд відмовив у відкритті провадження

Слідчий суддя Немишлянського районного суду міста Харкова відмовив у відкритті провадження за заявою про вжиття заходів реагування відповідно до статті 206 Кримінального процесуального кодексу України.

Обставини справи № 645/827/26

2 лютого 2026 року заявник звернувся до канцелярії Немишлянського районного суду міста Харкова із заявою, поданою в порядку статті 206 Кримінального процесуального кодексу України. У заяві він просив слідчого суддю вжити заходів безпеки, враховуючи положення статей 2, 20, 22 та інших статей Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», а також його медичну ситуацію.

Заявник обґрунтовував заяву такими фактами:

• 4 серпня 2025 року він прийшов на судові засідання до судді, де перебували на розгляді його скарги щодо дій, рішень та бездіяльності дізнавачів і прокурора Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова. Ці скарги стосувалися кримінальних проваджень, у яких заявник фігурував як потерпілий у зв’язку із замахом на його вбивство, що призвів до тяжких наслідків. У матеріалах цих справ містилися докази, пов’язані з замахом.
• 7 серпня 2025 року біля приймальні іншого судді заявник ознайомлювався з матеріалами справ. Під час цього процесу один із дізнавачів поводився нервово, контактував з невідомою особою в зеленому одязі, яка направляла на заявника телефон для фіксації. Після ознайомлення з матеріалами, коли заявник збирав речі, дізнавач спускався та виходив перед ним.
• У коридорі дізнавач на адресу заявника висловлював образливі фрази, які той розцінив як погрозу, що він може перестати бути потерпілим.
• Виходячи з будівлі суду, заявник помітив велике скупчення (близько 20 осіб) працівників поліції різних підрозділів біля центрального виходу. Коли він повернув праворуч у напрямку Немишлянської окружної прокуратури, щоб виконати судові рішення, поліцейські попрямували за ним. Один із них вигукнув: «стійте», після чого заявника відразу оточили працівники поліції, без будь-яких пояснень застосували фізичну силу та силоміць затягли до автомобіля. Під час цього його почали бити, супроводжуючи дії погрозами вбивства та заявами, що з ним зроблять, якщо він чинитиме опір.
• У автомобілі заявник встиг зателефонувати батьку та повідомити, що його викрали і везуть до Індустріального територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК). Він також повідомив про загострення хронічної астми через побиття, що починається приступ, і попросив викликати швидку. Заявник вказував, що його позбавили волі, насильно утримували, піддали тортурам і приниженням. У машині йому погрожували подальшим застосуванням фізичної сили, ображали і заявляли, що він нібито перебуває в розшуку, хоча, за його словами, він мав відстрочку та інвалідність.
• Після доставлення до ТЦК побиття продовжилося. Заявник втрачав свідомість, у нього розвинувся астматичний статус, сатурація кисню впала до критичного рівня 70 %. Він просив викликати швидку, оскільки відчував, що вмирає через брак кисню та травми. Навіть після пред’явлення пенсійного посвідчення (яке підтверджувало інвалідність та відстрочку) побиття не припинилося. Заявник стверджував, що його телефон викрали, щоб він не міг викликати допомогу. Побиття продовжувалося в приміщенні, ймовірно, без камер відеоспостереження.
• Медичну допомогу заявнику надано на другому поверсі біля кабінету начальника ТЦК. Згідно з карткою виїзду швидкої медичної допомоги № 2167 та супровідними документами, у нього були зафіксовані забої м’яких тканин по всьому тілу, зокрема травми на голові та скроні, через які він втрачав свідомість, відчував дезорієнтацію. Його підключали до кисневої маски з балоном кисню.
• Заявник пов’язував події з діями дізнавача (який, на його думку, координував фіксацію) та стверджував, що його «замовили» працівники поліції (зокрема, відділення поліції № 2 Харківського районного управління поліції № 2 ГУНП в Харківській області) за згодою керівництва Немишлянської окружної прокуратури. Він також вказував, що в матеріалах однієї зі справ є помітка про Індустріальний районний територіальний центр комплектування від 26 січня 2025 року, до яких, окрім дізнавача, прокурора та судді, доступу ніхто не мав. Крім того, дізнавач нібито не повертає оригінали медичних документів і не дає можливості зробити копії.
• Заявник наголошував, що, відповідно до витягу з Інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», він не перебуває в розшуку. Він висловлював побоювання, що подібні незаконні дії з боку поліції, дізнавачів або працівників ТЦК можуть повторитися, оскільки зберігається реальна загроза його життю, здоров’ю, приватній власності та безпеці його родини.

Заявник просив суд вжити відповідних заходів реагування саме в порядку статті 206 КПК України для відновлення порушених прав і забезпечення його безпеки.

Позиція слідчого судді

Слідчий суддя, дослідивши зміст заяви, дійшов висновку, що повноваження слідчого судді суду першої інстанції визначені виключно нормами Кримінального процесуального кодексу України.

Повноваження слідчого судді суду першої інстанції передбачені виключно нормами КПК України, якими згідно із ст. 1 КПК України врегульований порядок кримінального провадження.

Відповідно до вимог п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України слідчий суддя здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб виключно у кримінальному провадженні.

Кримінальне провадження — це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Положеннями ч. 3 ст. 26 КПК України передбачено, що слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 206 КПК України слідчий суддя зобов’язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.

Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов’язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою.

Відповідно до ст. 3 та ст. 4 Закону України «Про попереднє ув’язнення» підставою для попереднього ув’язнення є вмотивоване рішення суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а установами для тримання таких осіб є слідчі ізолятори, гауптвахти та ізолятори тимчасового тримання.

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 206 КПК України слідчий суддя може зобов’язати орган державної влади чи службову особу додержуватися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою в слідчому ізоляторі, гауптвахті чи ізоляторі тимчасового тримання.

Як убачається зі змісту заяви, заявник звернувся до слідчого судді із заявою у порядку ст. 206 КПК України, в якій просить вжити належних заходів безпеки з відновлення порушених прав, оскільки був незаконно позбавлений свободи та силоміць утримувався працівниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

З аналізу ст. 206 КПК України можна зробити висновок, що слідчий суддя забезпечує дотримання прав особи, яка тримається під вартою органом державної влади чи службовою особою, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави.

Глава 18 КПК України, ст. 206 КПК України регламентує відносини під час досудового розслідування, а саме запобіжні заходи, затримання особи.

Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України, для з’ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов’язаних із сферою дії Кримінального процесуального закону, зокрема не пов’язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку ст. 206 КПК України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.

Виходячи з обставин скарги та вищевказаних правових норм, слідчий суддя приходить до висновку, що затримання громадянина працівниками ТЦК та СП, вжиття заходів щодо його призову за мобілізацією на особливий період та вчинення дій, спрямованих для його відправлення до відповідної військової частини, не підлягає оскарженню до слідчого судді, оскільки такі правовідносини врегульовані чинним законодавством про мобілізацію та мобілізаційну підготовку, а у разі, якщо такі дії мають ознаки кримінального правопорушення — відповідними нормами Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та ст. 214 КПК України.

При цьому слідчий суддя звертає увагу заявника на те, що у разі порушення прав чи інтересів службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, пов’язаних із мобілізацією, для судового захисту він вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень, — до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Позиція Верховного Суду

Слідчий суддя зазначив, що викладена правова позиція узгоджується з постановою об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 травня 2019 року у справі № 766/22242/17.

У справі «Мельник проти України» Європейський суд наголосив, що право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.

Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України, для з`ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов`язаних із сферою дії Кримінального процесуального закону. Якщо особу затримано або її позбавлено волі сторонніми особами, без відповідних правових підстав, то має місце вчинення кримінального правопорушення, тому зацікавлені особи мають право подати скаргу чи заяву до відповідних правоохоронних органів.

Положеннями КПК України не врегульовано питання щодо відмови у відкритті провадження за завою, яка подана в порядку ст. 206 КПК України,та на дії осіб, які не є працівниками органу досудового розслідування, слідства чи прокуратури.

Згідно ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Так, ч. 4 ст. 304 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.

Враховуючи викладене, слідчий суддя вважає, що наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження за поданою заявою.

Рішення суду

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 8, 9, 206, 304, 309 КПК України, слідчий суддя постановив:

У відкритті провадження за заявою про вжиття заходів реагування в порядку ст. 206 КПК України — відмовити.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п’яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.