Верховний Суд: спадщина охоплює лише належні спадкодавцю права — майно без права власності не успадковується
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу на судові рішення у справі № 754/17144/24 щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та витребування квартири з чужого незаконного володіння. Спір стосувався правомірності набуття права власності на об’єкт нерухомості, який, за твердженням позивача, залишався у комунальній власності територіальної громади міста Києва.
Обставини справи
У грудні 2024 року керівник окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та витребування квартири.
Обґрунтовуючи позов, прокурор зазначив, що ще у 1967 році спірна квартира була надана у користування сім’ї на підставі ордера. У 2005 році розпорядженням органу приватизації цю квартиру передано у приватну власність іншій особі, однак у 2012 році судовим рішенням відповідне розпорядження було скасовано, а свідоцтво про право власності визнано недійсним. Вказане рішення набрало законної сили та не було оскаржене.
Після цього жодних нових рішень про приватизацію спірного житла не приймалося, а свідоцтво про право власності не видавалося. Особи, які проживали у квартирі, за життя не реалізували право на її приватизацію.
У подальшому квартира була віднесена до службового житлового фонду на підставі розпорядження районної державної адміністрації, надана у користування працівникові комунального підприємства за ордером та з подальшою реєстрацією місця проживання його сім’ї.
Разом з тим у травні 2023 року приватним нотаріусом було зареєстровано право власності на цю квартиру за відповідачем на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. При цьому спадкодавець, від якого відповідач нібито успадкував квартиру, на момент відкриття спадщини не був її власником, оскільки його право власності було скасоване ще у 2012 році.
Прокурор вказував, що за таких обставин спірна квартира не могла входити до складу спадщини, а отже, свідоцтво про право на спадщину є незаконним, а квартира підлягає поверненню у комунальну власність.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, позов задовольнив у повному обсязі.
Суди виходили з того, що після скасування розпорядження про приватизацію та визнання недійсним свідоцтва про право власності право комунальної власності на спірну квартиру не припинилося та не перейшло до фізичної особи. Відтак спадкодавець не мав права власності на квартиру, а тому не міг розпоряджатися нею шляхом заповіту.
У зв’язку з цим суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1301 Цивільного кодексу України.
Також суди зазначили, що державна реєстрація права власності за відповідачем порушує права територіальної громади, а тому належним способом захисту є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України.
Мотиви та висновки Верховного Суду
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Верховний Суд також відмовив у поновленні строку на подання відзиву на касаційну скаргу та залишив його без розгляду.
Суд зазначив, що перегляд справи в касаційному порядку здійснюється виключно в межах доводів касаційної скарги та не передбачає переоцінки доказів чи встановлення нових обставин.
Аналізуючи спірні правовідносини, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що після скасування рішення про приватизацію та визнання недійсним свідоцтва про право власності право комунальної власності на квартиру не припинилося. Відсутність у спадкодавця права власності на майно виключає можливість включення цього майна до складу спадщини.
Суд наголосив, що заповіт як односторонній правочин може охоплювати лише ті права, які належать особі на момент відкриття спадщини. Відсутність права власності у заповідача означає відсутність правових наслідків такого розпорядження щодо відповідного майна.
Верховний Суд також підтвердив, що вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту, передбаченим законом, і може бути заявлена будь-якою особою, права якої порушено.
Щодо витребування майна суд зазначив, що відповідач набув квартиру за безвідплатним правочином від особи, яка не мала права її відчужувати. У такому випадку власник має право витребувати майно незалежно від добросовісності набувача. Застосуванню підлягають положення статей 387 та 388 Цивільного кодексу України.
Суд підкреслив, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду державна реєстрація права власності не є беззаперечним підтвердженням існування такого права, а лише створює спростовувану презумпцію.
Доводи касаційної скарги щодо правомірності набуття права власності, необхідності застосування інших способів захисту, а також щодо повноважень прокурора були визнані необґрунтованими. Верховний Суд встановив, що прокурор діяв у межах наданих законом повноважень, оскільки мав місце публічний інтерес у поверненні майна до комунальної власності, а орган місцевого самоврядування не вжив заходів захисту та звернувся до прокуратури з відповідним проханням про представництво інтересів.
Аргументи заявника фактично зводилися до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
За результатами розгляду Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим залишив їх без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Виконання рішення суду першої інстанції поновити.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
