Оформлення майна на одного з подружжя саме по собі не скасовує шлюбний договір — Верховний Суд

Верховний Суд підтвердив: сам по собі факт оформлення майна на одного з подружжя не є підставою для визнання шлюбного договору недійсним. Для цього необхідно довести, що саме умови договору — на момент його укладення — поставили іншу сторону у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Наслідки виконання договору такого висновку не замінюють.

Обставини справи № 369/15420/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: розглянув спір між колишнім подружжям щодо часткової недійсності шлюбного договору.

Позивач просив визнати недійсними окремі пункти договору 2018 року, які встановлювали, що все майно, набуте під час шлюбу, належить тому з подружжя, на кого воно оформлене або зареєстроване.

Свою позицію він обґрунтовував тим, що фактично всі об’єкти нерухомості та інші активи, придбані у шлюбі за спільні кошти, реєструвалися на відповідача. Позивач стверджував, що здійснював значний фінансовий внесок, однак після розірвання шлюбу не набув у власність майна. Також він посилався на психологічний тиск під час укладення договору та вважав, що його умови поставили його у надзвичайно невигідне матеріальне становище у розумінні частини четвертої статті 93 Сімейного кодексу України.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, після чого справа дійшла до касаційного перегляду.

Позиція судів попередніх інстанцій

Суди встановили, що сторони добровільно врегулювали майнові відносини, визначивши договірний режим майна. Умови договору передбачали, що правовий режим майна залежить від факту його державної реєстрації, і однаково застосовуються до обох сторін.

Суди дійшли висновку, що такі положення не передбачають переходу права власності від одного з подружжя до іншого, а лише визначають правовий режим майна. Відтак вони не суперечать вимогам закону.

Крім того, не було встановлено доказів укладення договору під примусом або без вільного волевиявлення позивача.

Що вирішив Верховний Суд

Касаційний цивільний суд у складі Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення та погодився з висновками судів попередніх інстанцій.

Свобода договору і межі її реалізації

Суд наголосив, що подружжя має право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, у тому числі відступати від загального режиму спільної сумісної власності. Таке регулювання прямо передбачене статтею 97 Сімейного кодексу України та не є порушенням закону саме по собі.

Водночас свобода договору обмежена, зокрема, забороною ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

«Надзвичайно невигідне матеріальне становище» як оціночна категорія

Верховний Суд підкреслив, що ця категорія має оціночний характер і підлягає доведенню стороною, яка на неї посилається. Такі обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами і оцінюються судом у кожній конкретній справі.

Ключовим є те, що оцінка здійснюється станом на момент укладення договору, а не з урахуванням подальших результатів його виконання.

Реєстрація майна не є достатнім доказом

Суд сформулював принципову позицію: сам по собі факт того, що майно під час шлюбу реєструвалося на одного з подружжя, так само як і твердження про більший фінансовий внесок іншого, не є достатнім доказом того, що умови шлюбного договору ставлять цю особу у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Інакше кажучи, фактична концентрація майна в однієї сторони не тотожна юридичній несправедливості умов договору.

Наслідки виконання договору не визначають його дійсність

Верховний Суд чітко розмежував умови правочину та результати його виконання. Негативні для однієї зі сторін майнові наслідки, що настали після укладення договору, самі по собі не свідчать про його недійсність.

Оцінці підлягає саме зміст договору та обставини його укладення, а не те, як сторони реалізували свої домовленості у подальшому.

Доводи про психологічний тиск

Суд відхилив аргументи про укладення договору під психологічним тиском, оскільки вони не підтверджені належними доказами. Нотаріальне посвідчення договору, перевірка дієздатності сторін та фіксація їхнього волевиявлення свідчать про відсутність об’єктивних ознак примусу.

Саме по собі незадоволення результатами договору не доводить відсутності вільної волі під час його укладення.

Відмежування від попередньої практики

Суд окремо звернув увагу на відмінність цієї справи від раніше розглянутих спорів, у яких шлюбні договори визнавалися недійсними.

У наведеній заявником справі 2020 року умови договору фактично передбачали перехід усього майна одному з подружжя, що одночасно порушувало законодавчу заборону та створювало істотний дисбаланс.

Натомість у цій справі договір лише визначав правовий режим майна залежно від його реєстрації і не передбачав переходу права власності.

Судові витрати

Окремо Верховний Суд вирішив питання розподілу витрат на правничу допомогу. Заявлену відповідачем суму було зменшено з 40 000 грн до 5 000 грн з огляду на критерій розумності та співмірності витрат із складністю справи.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.