Сину жінки з інвалідністю відмовили у відстрочці: ТЦК заявив, що її може утримувати колишній чоловік
Вінницький окружний адміністративний суд розглянув спір між військовозобов’язаним та комісією при ТЦК, яка відмовила чоловікові у відстрочці від мобілізації через те, що в його матері — особи з інвалідністю II групи — є колишній чоловік. У ТЦК вважали, що саме він може бути зобов’язаний утримувати жінку, а отже підстав для відстрочки немає.
Однак суд дійшов висновку, що сама лише наявність колишнього чоловіка не означає автоматичного виникнення юридичного обов’язку утримувати особу після розірвання шлюбу. Суд підкреслив: без рішення про стягнення аліментів або інших належних правових підстав вважати колишнього чоловіка особою, яка зобов’язана утримувати жінку з інвалідністю, не можна. Натомість обов’язок повнолітніх дітей утримувати непрацездатних батьків прямо передбачений законом.
У результаті суд визнав протиправними дії комісії ТЦК щодо відмови у наданні відстрочки та зобов’язав надати позивачу відстрочку від мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Обставини справи №120/14891/25
Позивач перебував на військовому обліку та звернувся до комісії при ТЦК із заявою про надання відстрочки від мобілізації у зв’язку з тим, що його мати є особою з інвалідністю II групи та потребує утримання.
Під час розгляду справи представник ТЦК зазначав, що підстав для надання відстрочки немає, оскільки існує інша особа, яка відповідно до закону може бути зобов’язана утримувати матір позивача — її колишній чоловік.
Відповідач посилався на положення Сімейного кодексу України щодо права одного з колишнього подружжя на утримання після розірвання шлюбу. На думку комісії, це свідчило про наявність іншої особи, яка може забезпечувати утримання матері позивача.
Натомість позивач вказував, що є єдиним сином матері, інших невійськовозобов’язаних осіб, які були б зобов’язані її утримувати, немає, а жодного судового рішення про стягнення аліментів із колишнього чоловіка не існує.
Крім того, адвокат позивача зазначав, що після подання заяви про надання відстрочки заявнику фактично не надали належної письмової відповіді із зазначенням причин відмови.
Що встановив суд
Суд проаналізував положення статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також Порядку проведення призову під час мобілізації, затвердженого постановою Кабміну №560.
У рішенні наголошується, що для надання відстрочки за пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону ключовим є встановлення відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані утримувати особу з інвалідністю.
Суд звернув увагу, що право колишнього подружжя на утримання після розірвання шлюбу не є автоматичним і виникає лише за наявності передбачених законом умов. Крім того, у матеріалах справи не було доказів того, що матір позивача зверталася до суду із вимогою про стягнення аліментів із колишнього чоловіка або що такий обов’язок був встановлений судовим рішенням.
На переконання суду, за відсутності рішення суду про стягнення аліментів немає підстав вважати, що колишній чоловік матері позивача є особою, яка відповідно до закону зобов’язана її утримувати.
Водночас суд окремо підкреслив, що стаття 201 Сімейного кодексу України прямо покладає на повнолітніх дітей обов’язок утримувати непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги.
Також суд зауважив, що комісія ТЦК у разі сумнівів щодо поданих документів мала право самостійно перевіряти необхідну інформацію через державні реєстри або надсилати відповідні запити до органів влади.
Висновки суду
Суд дійшов висновку, що поданих позивачем документів було достатньо для надання відстрочки від мобілізації. Матеріали справи підтверджували як наявність у матері позивача інвалідності II групи, так і відсутність інших невійськовозобов’язаних осіб, які відповідно до закону були б зобов’язані її утримувати.
У підсумку суд визнав протиправними дії комісії ТЦК щодо відмови у наданні відстрочки та зобов’язав надати позивачу відстрочку від призову під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Крім того, суд стягнув із відповідача на користь позивача судовий збір та 1500 грн витрат на правничу допомогу.
На рішення суду ще може бути подана апеляційна скарга.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
