Батько трьох дітей хотів встановити факт утримання для відстрочки від мобілізації, але програв справу у Верховному Суді
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу щодо встановлення факту перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей, який заявник намагався підтвердити для отримання правової підстави на відстрочку від мобілізації та періодичний перетин державного кордону під час дії воєнного стану. За результатами розгляду касаційної скарги суд залишив без змін рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяви.
Фабула справи
Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема факту перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей.
Свої вимоги він мотивував тим, що після розірвання шлюбу продовжує утримувати доньку від попереднього шлюбу та сплачує на її користь аліменти відповідно до судового рішення. Також він проживав однією сім'єю з жінкою, яка мала неповнолітнього сина від попередніх відносин, та стверджував, що фактично забезпечує його утримання і виховання. Крім того, у пари народилася спільна дитина, а мати перебувала у відпустці по догляду за нею до досягнення трирічного віку. За твердженням заявника, саме він забезпечував матеріальне утримання усіх трьох дітей.
Заявник зазначав, що встановлення відповідного юридичного факту необхідне для підтвердження наявності на його утриманні трьох неповнолітніх дітей та реалізації прав, пов'язаних із законодавством про мобілізацію.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Черкаський районний суд відмовив у задоволенні заяви. Суд дійшов висновку, що щодо доньки від попереднього шлюбу заявник підтвердив лише факт сплати аліментів у розмірі, визначеному судовим рішенням. Водночас не було надано доказів того, що така допомога є для дитини основним та постійним джерелом засобів до існування.
Стосовно сина співмешканки суд зазначив, що заявник не є його батьком та не надав належних доказів надання дитині матеріального утримання у розумінні законодавства. Також відсутні докази того, що інші особи, на яких законом покладено обов'язок утримувати дитину, не можуть виконувати цей обов'язок.
Щодо спільної доньки суд зазначив, що навіть встановлення факту її утримання саме по собі не породжуватиме для заявника тих правових наслідків, для досягнення яких він звернувся до суду, оскільки утримання однієї дитини не є підставою для отримання відстрочки від мобілізації.
Черкаський апеляційний суд погодився з такими висновками та залишив рішення місцевого суду без змін.
Правові висновки Верховного Суду
Верховний Суд у справі № 707/1353/24 зазначив, що справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, можуть розглядатися в порядку окремого провадження лише за умови, що від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення прав особи, відсутній спір про право та законодавством не передбачено іншого порядку підтвердження відповідних обставин.
Суд звернув увагу, що фізичні особи, у цьому випадку діти, можуть вважатися такими, що перебувають на утриманні заявника лише тоді, коли вони фактично перебувають на його повному утриманні або отримують від нього допомогу, яка є для них постійним та основним джерелом засобів до існування.
На підтвердження перебування особи на утриманні мають надаватися належні та допустимі докази, які дозволяють встановити фактичний характер матеріального забезпечення. Такими доказами можуть бути, зокрема, документи про спільне проживання, довідки про доходи, банківські виписки, чеки, квитанції про оплату навчання, лікування чи інших потреб дитини, а також інші докази, які свідчать про реальне здійснення утримання.
Щодо дитини жінки, з якою заявник проживав однією сім'єю, Верховний Суд погодився з висновками попередніх інстанцій про відсутність належних доказів того, що ця дитина перебувала саме на повному утриманні заявника. Сам факт спільного проживання та надання певної матеріальної допомоги не є достатнім для встановлення факту утримання в розумінні статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Стосовно спільної доньки Верховний Суд погодився з висновком, що встановлення факту її утримання окремо не забезпечить досягнення тієї правової мети, яку заявник визначив у своїй заяві, а саме отримання права на періодичний перетин державного кордону під час воєнного стану.
Водночас Верховний Суд окремо зазначив, що помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність доказів утримання заявником доньки від попереднього шлюбу. Проте ця помилка не вплинула на правильність остаточного вирішення справи, оскільки вимоги заявника загалом залишилися недоведеними.
Суд касаційної інстанції наголосив, що заявник не довів належними та допустимими доказами факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, а тому підстав для задоволення заяви немає.
Крім того, Верховний Суд звернув увагу на власну практику, відповідно до якої справи про встановлення факту перебування дітей на утриманні загалом не повинні розглядатися в порядку окремого провадження, оскільки таке встановлення безпосередньо впливає на права та інтереси іншого з батьків. Водночас у цій справі сама по собі помилка щодо процесуальної форми розгляду не стала підставою для скасування правильних по суті судових рішень.
У результаті Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
