Бабуся загиблого військовослужбовця хотіла отримати статус утриманки: як суд оцінив її пенсію і чому відмовив
Ковельський міськрайонний суд Волинської області розглянув заяву про встановлення фактів, що мають юридичне значення, для реалізації прав на соціальні гарантії, передбачені для членів сімей загиблих військовослужбовців.
Заявниця просила суд встановити факт належності її до членів сім’ї загиблого онука-військовослужбовця, а також факт перебування на його утриманні. На її думку, встановлення зазначених фактів є необхідним для реалізації права на отримання передбачених законом пільг та виплат, у тому числі як утриманцю загиблого військовослужбовця.
Суть справи
Суд встановив, що після позбавлення матері військовослужбовця батьківських прав та смерті його батька заявницю рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради було призначено опікуном п’яти онуків, серед яких був і загиблий військовослужбовець.
Після досягнення онуками повноліття повноваження опікуна були припинені. Водночас після розірвання шлюбу онук із 2021 року проживав разом із бабусею у селі Поворськ Ковельського району. У липні 2025 року його було мобілізовано до лав Збройних Сил України, а у грудні 2025 року він загинув під час виконання бойового завдання у Дніпропетровській області.
Заявниця зазначала, що вони проживали однією сім’єю, вели спільне господарство та мали спільний побут. За її твердженням, онук доглядав за нею через похилий вік, а після мобілізації продовжував надавати матеріальну допомогу, переказуючи кошти через сестру.
На підтвердження цих обставин до справи були долучені документи щодо опіки над онуками, документи про смерть батьків військовослужбовця, довідка органу місцевого самоврядування про перебування заявниці на утриманні онука, а також банківські документи щодо переказів коштів.
Міністерство оборони України заперечувало проти задоволення заяви та зазначало, що матеріали справи не містять належних доказів перебування заявниці на утриманні загиблого військовослужбовця. Зокрема, не було надано достатніх підтверджень систематичного фінансового забезпечення заявниці з боку онука.
Під час розгляду справи суд допитав родичів та свідків, які підтвердили, що заявниця та військовослужбовець проживали разом із 2021 року, вели спільне господарство, а останній допомагав бабусі як до мобілізації, так і після вступу на військову службу.
Позиція та висновки суду
Суд звернув увагу, що відповідно до статті 293 ЦПК України справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, розглядаються в порядку окремого провадження.
Також суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/25, відповідно до якої факт перебування особи на утриманні загиблого військовослужбовця може встановлюватися у порядку окремого провадження, а саме по собі заперечення органу державної влади не свідчить про наявність спору про право.
Оцінюючи вимогу про встановлення факту належності заявниці до членів сім’ї загиблого військовослужбовця, суд послався на Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 щодо офіційного тлумачення терміна «член сім’ї». Суд зазначив, що членами сім’ї військовослужбовця можуть визнаватися особи, які постійно проживають разом із ним та ведуть спільне господарство, незалежно від ступеня споріднення, за наявності реальних сімейних відносин, спільного побуту, бюджету та взаємної допомоги.
Дослідивши письмові докази, пояснення учасників справи та показання свідків, суд дійшов висновку, що факт спільного проживання заявниці та її онука однією сім’єю з 2021 року підтверджений належними доказами. Тому вимога про встановлення факту належності заявниці до членів сім’ї загиблого військовослужбовця підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про встановлення факту перебування на утриманні суд зазначив, що відповідно до статей 30 та 31 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» член сім’ї вважається таким, що перебував на утриманні померлого, якщо він перебував на його повному утриманні або отримував від нього допомогу, яка була постійним та основним джерелом засобів до існування.
Суд врахував практику Верховного Суду, відповідно до якої сам факт отримання пенсії не виключає можливості встановлення перебування на утриманні, однак необхідно довести, що допомога померлого була для заявника основним і постійним джерелом існування.
Із матеріалів справи встановлено, що заявниця отримувала пенсію за віком у розмірі 4243,88 грн на місяць. Водночас надані докази свідчили про перерахування загиблим військовослужбовцем на користь сестри, яка мала передавати кошти бабусі, загалом 11 350 грн протягом жовтня-грудня 2025 року.
Суд звернув увагу, що загальна сума таких переказів за три місяці не перевищувала суму пенсійних виплат заявниці за аналогічний період. Крім того, виписка з банківського рахунку не підтверджувала подальше передання цих коштів заявниці або використання їх на її потреби.
Також суд зазначив, що показання свідків та пояснення родичів щодо надання матеріальної допомоги в інші періоди носили загальний характер та не були підтверджені належними письмовими доказами.
За результатами розгляду справи № 159/1070/26 суд дійшов висновку, що факт перебування заявниці на утриманні загиблого військовослужбовця не доведений, оскільки відсутні докази того, що допомога онука була для неї основним і постійним джерелом засобів до існування.
У підсумку суд частково задовольнив заяву: встановив факт належності заявниці до членів сім’ї загиблого військовослужбовця та відмовив у встановленні факту перебування на його утриманні.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
