Час змін настав

15:36, 14 февраля 2018
Основною причиною, яка спонукала мене подати документи для обрання з’їздом суддів членом Вищої ради правосуддя стала практично повна, на мою думку, втрата судовою владою залишків своєї незалежності.
Час змін настав

Сергій Чумак,
Суддя Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду

 

Безпосереднім приводом для прийняття такого рішення – Укази Президента України про ліквідацію і утворення судів.

2014-2015 роки для мене пройшли під знаком віри, сподівань і надій на те, що красиві слова діючої влади про європейські цінності, прагнення до незалежності судової гілки влади і суддів, про проведення чесних і прозорих конкурсів на посади є правдою, проте чим далі, тим більше приходило розчарування, оскільки слова і дійсність разюче розходились.

До висновків щодо втрати незалежності прийшов ще тоді, коли керівниками обох органів суддівського врядування були обрані не представники від суддів, а призначені іншими гілками влади – так головою Вищої кваліфікаційної комісії України є представник Міністерства юстиції України, а головою Вищої ради правосуддя – представник Президента України. Не вірю, що незалежні судді, які складають більшість від складу обох органів, з власної ініціативи могли прийняти такі рішення. На мою думку, ці обставини свідчать про повну залежність на теперішній час як ВККСУ, так і ВРП від виконавчої гілки влади.

Остаточно ж зрозумів про практичну вже невідворотність процесів втрати судовою владою незалежності після прийняття Вищою радою правосуддя практично без обговорення рішення про погодження проектів Указів Президента України про ліквідацію судів.

Особливо зверну увагу на відсутність на цьому засіданні новобраної голови Верховного Суду, крісло якої під час прийняття рішення було порожнім. Сподіваюсь, що голова ВС хоча б таким чином висловила свою незгоду з цими Указами і не забажала починати свою діяльність на високій посаді з участі у такому рішенні. Проте, і публічно висловити свою незгоду сміливості все ж таки, мабуть, не вистачило.

Як не вистачило сміливості і голові Ради суддів України скликати відповідне засідання і прийняти хоча б якесь рішення з цього питання. Як людина я добре її розумію і співчуваю, оскільки влада підвисила її на гачок непризначення до Верховного Суду у випадку надмірної самостійності, проте як суддя не розумію і розуміти не хочу. «Сократ мені друг, але…».

Не знайшлось у суддів захисників навіть серед самих суддів.

В цих умовах загальної тиші Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, в якому я маю честь відправляти правосуддя, звернувся до вищих посадових осіб держави і безпосередньо до Президента України з відкритим зверненням щодо незгоди із запропонованими проектами Указів, обґрунтовуючи це ускладненням у випадку їх підписання відправлення правосуддя самими суддями і обмеженням доступу до правосуддя безпосередньо громадянам і іншим особам.

Сумно з цього приводу звучать слова посадовців про якусь децентралізацію судів та оптимізацію бюджетних витрат на утримання судів – ніхто не пригадав давнє прислів’я, що найдорожче державі обходиться дешева юстиція.

Сумно звучать слова інших про необхідність укрупнення судів, оскільки в багатьох з них залишилось по одному судді або не залишилось зовсім. При цьому вони чомусь сором’язливо мовчать, що до такої ситуації призвели саме так звані реформи з послідовного знищення суддівської незалежності, коли тисячі суддів фактично вимушені були піти у відставку, щоб перестати терпіти знущання над собою – і вони зараз, мабуть, щасливі – їх не ліквідовують, не реорганізовують, не переоцінюють, не звільняють з посад народні депутати на хвилі чергового пошуку винуватих у всіх невдачах країни.

Відверто і чесно заявляю, що будучи членом ВРП, я би ніколи не проголосував за рішення щодо ліквідації судів, оскільки жодні пояснення представників влади і ВРП з цього приводу звучать непереконливо і мною не приймаються. Я би не тільки не проголосував за таке рішення, але б і намагався переконати інших членів ВРП проявити твердість духу, пригадати, що вони насамперед є суддями, і не голосувати за нього. Можливо їм не вистачило лише чийогось прикладу для власної сміливості. «Настоящих буйных мало…».

Я розумію, що жодна влада ніколи добровільно не подарує суддям дійсну незалежність – всім хочеться мати слухняні і комфортні суди, ВККСУ, ВРП, КСУ, які не будуть створювати їм проблем, як вони вважають. Проте можновладці забувають одну дуже важливу річ – ці органи створюються не для них, а для нашої країни. Настане час і вони підуть, а органи, які вони створили, залишаться. Жодна влада в Україні за 26 років незалежності так і дійшла розуміння, що незалежні суди насамперед потрібні не самим суддям, а саме можновладцям, оскільки тільки суди можуть бути безстороннім арбітром у їх спорах і суперечках, тільки незалежні суди зможуть захистити їх права і свободу після уходу з влади.

Впевнений, що саме відсутність у діях ВРП дійсної незалежності призвела до того, що сьогодні цей орган демонструє нам те, проти чого сам повинен боротись – подвійні стандарти, різні підходи до одних і тих же ситуацій, вибіркові методи призначення чи звільнення суддів.

Найбільш «яскравим» прикладом є рішення ВРП стосовно колегії суддів Донецького окружного адміністративного суду, яка розглядала позов щодо скасування Указу Президента України Ющенка В.А. про присвоєння звання Героя України Степанові Бандері. (судді Абдукадирова (рішення ВРП від 21.12.2017), Стойка (рішення ВРП від 18.07.2017), Бєломєстнов (рішення ВРП від 10.10.2017). Так, стосовно перших двох прийнято рішення про внесення подання Президентові для їх призначення на посади, а відносно третього – відмовлено у внесенні такого подання. За одних і тих же обставин. При цьому спочатку приймається рішення щодо внесення подання, потім про відмову у внесенні і третє рішення – знову про внесення подання. Де послідовність, де передбачуваність, де одні підходи? Чув думку, що суддя, якому відмовили, не визнав свою провину!! Хочеться запитати, а що, особисте визнання винуватості знову «цариця доказів» як у 30-ті роки ХХ століття? Чи всі судді повинні каятися у ВРП як перед Богом?

Ось такі дії, така непослідовність і несправедливість з боку ВРП змусили мене обиратись до її складу, щоб власними діями і прикладом перешкоджати і не допускати прийняття подібних рішень, які, на моє переконання, призвели до втрати цим органом поваги з боку суддів.

Саме подібні дії і рішення ВРП призвели до звернення певних суддів у листопаді 2017 року до з’їзду суддів з вимогою прийняти рішення щодо припинення повноважень і відкликання з її складу членів ВРП, лише у березні 2017 року обраних з’їздом. І тільки завдяки голові Ради суддів України таке рішення не було включено до порядку денного і не поставлено на голосування. Питання про відкликання знову хвилює колег і перд майбутнім з’їздом.

Поділяючи занепокоєння колег, хочу все ж зазначити, що діючим законодавством механізм дострокового припинення повноважень членів ВРП чинним законодавством не визначений, а тому законність такого рішення і спосіб його виконання у випадку позитивного голосування були б під великим сумнівом.

Зі свого боку хочу закликати всіх делегатів з’їзду відповідально і виважено поставитись до обрання членів ВРП та проголосувати за таких кандидатів, які ідуть до ВРП не за теплими кріслами і посадами, а для того, щоб відстоювати незалежність судової влади в цілому і кожного судді окремо, хто відверто і чесно говорить про існуючі проблеми, а не пише мотиваційні листи як заяву в партію – «візьміть мене, я буду добре себе поводити». Тільки обранням до складу ВРП таких суддів ми зробимо перший крок до її незалежності. Саме за таких суддів нам не буде потім соромно і ми не будемо вимагати припинення їх повноважень.

Я добре розумію, що практично всі судді на цьому з’їзді будуть перебувати у підвішеному стані – під страхом проведення оцінювання і ліквідації старих судів з невідомим досі порядком формування і кількісного складу нових. Нас усіх підвисили на гачок, сподіваючись, що ми будемо слухняними і оберемо таких же слухняних членів ВРП, які не будуть створювати владі проблем.

Проте, мені здається, що вони помилились – у розмовах з колегами я нарешті відчуваю як нарощуються протестні настрої, як судді скучили за своєю незалежністю, як бажають її повернення, як їм набридли ці псевдореформи. Свобода – це головне, що може бути у людини, і судді не є виключенням. Так, багато хто з нас не може висловити свій протест публічно, проте це не заважає при таємному голосуванні здійснити вибір розумом і серцем, а не за вказівкою чи побажанням керівництва. Час змін настав, досить суддям обирати «узгоджених» владою кандидатів – ці кандидати у ВРП будуть захищати інтереси не суддів, а тих, хто їх узгодив у великих кабінетах десь наверху.

Зі свого боку обіцяю колегам у випадку свого обрання бути відкритим для суддів і суспільства, готовий прийти на наступний з’їзд і відзвітувати про свою роботу, вислухати критику на свою адресу, а також запитання, побажання, зауваження і звичайно пропозиції.


Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Новые правила распределения судебных расходов и освобождения от них
Новости онлайн