Повноваження суду першої інстанції щодо закриття кримінального провадження у зв’язку з декриміналізацією діяння: доктрина і практика

Ірина Гловюк,

доктор юридичних наук, професор,

член НКР при Верховному Суді.

КПК України, закріпляючи у ст. 284 повноваження суду закривати кримінальне провадження, передбачає: якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов’язаний ухвалити виправдувальний вирок. Якщо обставини, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 9-1 частини першої цієї статті, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктами 2, 3 частини другої цієї статті, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження. Проте ці формулювання КПК України не надають відповіді на запитання, як поступати суду у ситуації, коли має місце декриміналізація діяння, тобто обставина, передбачена п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, - набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою. Пункт 2 ч. 3 ст. 314 КПК України натомість передбачає, що у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення: закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4 - 8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу; тим самим визнаючи можливість застосування п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України у судовому провадженні. У інформаційному листі ВССУ «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» було зазначено, що суд має враховувати положення пунктів 4 - 8 ч. 1 та ч. 2 ст. 284 КПК і у разі виявлення зазначених у них обставин постановляти ухвалу про закриття кримінального провадження. Загалом КПК України доволі фрагментарно регламентує застосування підстави закриття кримінального провадження, яка передбачена п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, - набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.

Відмітимо, що ККС ВС надав певну відповідь на це запитання у постанові від 3 грудня 2019 року. Вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2018 року ОСОБА_1  визнано винуватим та засуджено до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК. У касаційній скарзі прокурор просив скасувати судові рішення у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 - закрити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК, у зв`язку з декриміналізацією злочину. ККС ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги засудженого про призначення йому менш суворої міри покарання залишив її без змін, при цьому не зважив, що 1 січня 2019 року набрав чинності Закон № 2531-VIII, яким внесено відповідні зміни до статті 246 КК. Тобто за наявності підстав, передбачених  п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК, для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1, у зв`язку зі скасуванням кримінальної відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення, апеляційний суд не виконав обов`язкових вимог кримінального процесуального закону та не закрив провадження, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, визначених п. 1 ч. 2 ст. 412 КПК. Тим самим ККС ВС підтвердив можливість закриття кримінального провадження судом за п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України. Із цією позицію слід погодитись, проте ряд питань реалізації п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України у судому провадженні залишилися невирішеними.

Зважаючи на те, що рішенням про закриття кримінального провадження у зв’язку з відсутністю в діянні складу злочину в разі, коли злочинність і караність цього діяння були усунені новим кримінальним законом до вступу вироку в законну силу, забезпечується реалізація вимоги рівних підстав для поширення нового кримінального закону на осіб, які відповідно до статті 62 Конституції України щодо питання про кримінальну відповідальність вважаються невинними, незалежно від того, до чи після його прийняття було скоєно діяння. Таке рішення констатує відсутність злочинності та караності діяння за змістом нового кримінального закону і, відповідно, не тягне для особи будь-яких кримінально-правових наслідків, навпаки, воно спрямоване на захист прав цієї особи і само собою не може розглядатися як заподіяння їй шкоди, а тому – враховуючи, що питання про кримінальну відповідальність за діяння, яке втратило якість злочинності, виключається в принципі, – то й кримінальне переслідування відносно підозрюваного, обвинуваченого підлягає припиненню^[1], то суд у судовому провадженні (не тільки підготовчому) не може не відреагувати на зміну державної оцінки певного діяння, і має у процесуальному порядку відреагувати на скасування кримінальної відповідальності за діяння. Зважаючи на те, що для підготовчого провадження передбачено можливість закриття кримінального провадження за цією підставою, і те, що ч. 7 ст. 284 КПК України для судового розгляду як підстави ухвалення виправдувального вироку прямо передбачає лише ті, що передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, суд першої інстанції під час судового розгляду вправі закрити кримінальне провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України.

КПК України не вказує, до якого різновиду підстав відноситься декриміналізація діяння. Слід підтримати думку про те, що втрата суспільної небезпечності злочину внаслідок декриміналізації не означає відсутності підстави кримінальної відповідальності. На момент вчинення діяння містило склад злочину, було підставою для кримінальної відповідальності, тому декриміналізація діяння є нереабілітуючою підставою^[2]. Дійсно, враховуючи положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зокрема те, що законодавцем не наділено особу, відносно якої закрито кримінальне провадження за даної підстави, правом на відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним переслідуванням, законодавець відносить дану підставу до нереабілітуючих підстав^[3]. 

Процесуальний порядок закриття кримінального провадження за цією підставою та локальний предмет доказування у КПК України не виписаний. Разом з тим, враховуючи нереабілітуючий характер цієї підстави, слід вказати на логічність підходу, за якого особа, щодо якої кримінальну справу закрито у зв’язку з усуненням новим кримінальним законом злочинності і караності інкримінованого їй діяння, повинна мати можливість реалізувати у суді своє право на судовий захист, а суд, в свою чергу, – перевірити і оцінити законність і обґрунтованість прийнятих у даному провадженні процесуальних рішень, в яких зафіксована висунута щодо особи підозра у злочині на основі матеріалів, зібраних як на стадії досудового розслідування, так і на стадії судового розгляду, і в разі встановлення фактів, які підтверджують незаконність і необґрунтованість кримінального переслідування особи, вирішити питання про реабілітацію, тобто відновлення честі, гідності, які поставлені під сумнів неправомірними підозрою, обвинуваченням, відновлення її порушених прав, відшкодування заподіяної шкоди^[4]. Закриття провадження з цієї підстави потребує таких же серйозних повних та всебічних досліджень, як і у справі, зокрема, з обвинувальним актом, судовий розгляд такої справи повинен відбуватися відповідно до чітко встановленої законом процедури^[5]; у випадку встановлення судом під час судового розгляду провадження декриміналізацію діяння, за вчинення якого обвинувальний акт відносно особи перебуває на розгляді в суді, суд повинен встановити: чи мала місце подія кримінального правопорушення, наявність в діянні обвинуваченого саме того складу кримінального правопорушення, яке йому інкриміноване органами досудового слідства, та безпосередньо встановити факт декриміналізації діяння, в тому числі й перевірити чи набув чинності закон на підставі якого караність діяння було усунено^[6].

Зважаючи на те, що декриміналізація діяння є нереабілітуючою підставою закриття кримінального провадження, а отже, її застосуванням фактично констатується причетність особи до вчинення кримінально-караного діяння, то вона може бути застосована лише, якщо в судовому засіданні доведено, тобто встановлено доказами, що особа вчинила діяння і кримінальна відповідальність за це діяння скасована.

КПК України не передбачає, як вказувалося вище, особливостей процедури застосування п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, зокрема, і у ситуаціях, коли обвинувачений під час судового засідання наполягає на ухваленні виправдувального вироку. У даному випадку має бути застосована аналогія закону, керуючись ст. 8, ч. 6 ст. 9 КПК України. Подібні суспільні відносини регулюються ч. 8 ст. 284 КПК України, яка передбачає, що закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті (тобто у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності), не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом. Зважаючи, що звільнення особи від кримінальної відповідальності також є нереабілітуючою підставою, ці норми є релевантними для застосування за аналогією і при застосуванні п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України. Відмітимо, що у доктрині визнається логічність такого шляху вирішення цієї  проблеми. Так, С.В. Томин зазначає, що у випадку заперечення обвинуваченим проти закриття кримінального провадження у зв’язку з прийняттям нового кримінального закону, який скасовує злочинність і караність інкримінованого йому діяння, суд зобов’язаний перевірити у судовому засіданні по суті викладені доводи обвинуваченого і оцінити законність і обґрунтованість висунутої підозри в інкримінованому йому діянні, і, відповідно, вирішити питання про наявність підстав для застосування процедури реабілітації, якими у всякому випадку повинні бути незаконність відкриття кримінального провадження, незаконність підозри, обвинувачення, незаконність обвинувального акту^[7]. Х.М. Павич вважає, що якщо було заявлено клопотання про необхідність реабілітації обвинуваченого, то таке закриття можливе лише на стадії судового розгляду, за результатами якого суд повинен встановити: чи мала місце подія кримінального правопорушення, наявність в діянні обвинуваченого саме того складу кримінального правопорушення, яке йому інкриміноване органами досудового розслідування, та безпосередньо встановити факт декриміналізації діяння, в тому  числі й перевірити, чи набув чинності закон, на підставі якого караність діяння було усунено.  У випадку, якщо судом буде встановлено відсутність події кримінального правопорушення чи відсутність в діянні складу кримінального правопорушення, суд ухвалює виправдувальний вирок, що дає особі право на так звану реабілітацію^[8]. Таким чином, якщо обвинувачений під час судового засідання наполягає на ухваленні виправдувального вироку, вважаємо, що суд не вправі закрити кримінальне провадження за наявності підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, і має продовжувати провадження у загальному порядку та ухвалити вирок.

Отже, викладені проблемні аспекти застосування п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України свідчать про нагальну потребу внесення змін та доповнень до КПК України з метою вирішення вищезазначених питань.

__________________

[1] Томин С.В. Реалізація окремих засад кримінального провадження у випадку його закриття у зв’язку з декриміналізацією діяння. Прикарпатський юридичний вісник. 2014. Вип. 2 (5). С. 311.

[2] Крет Г. Р. Теоретичні, правові та прикладні аспекти закриття кримінальних справ у суді: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09/Г. Р. Крет; кер. роботи В. В. Король; Нац. ун.-т "Одеська юридична академія". – Одеса, 2010. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/1507/%d0%9a%d1%80%d0%b5%d1%82.pdf?sequence=1&isAllowed=y

[3] Павич Х. М. Закриття кримінального провадження судом першої інстанції: дис... канд. юрид. наук, спец.: 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. Львів: Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, 2018. С. 94.

[4] Томин С.В. Реалізація окремих засад кримінального провадження у випадку його закриття у зв’язку з декриміналізацією діяння. Прикарпатський юридичний вісник. 2014. Вип. 2(5).  С. 313.

[5] Павич Х. М. Закриття кримінального провадження судом першої інстанції: дис... канд. юрид. наук, спец.: 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. Львів: Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, 2018.  С. 152.

[6] Павич Х. М. Закриття кримінального провадження судом першої інстанції: дис... канд. юрид. наук, спец.: 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. Львів: Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, 2018.  С. 261.

[7] Томин С.В. Реалізація окремих засад кримінального провадження у випадку його закриття у зв’язку з декриміналізацією діяння. Прикарпатський юридичний вісник. Зб. наук. праць. – Івано-Франківськ. 2014. Вип. 2(5). С. 314.

[8] Павич Х. М. Закриття кримінального провадження судом першої інстанції: дис... канд. юрид. наук, спец.: 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. Львів: Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, 2018. С. 177-178.