Щодо зміни вектора регулювання трудових відносин

Сергій Венедіктов,

доктор юридичних наук, професор кафедри трудового права

та права соціального забезпечення Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Трудове право слід віднести, мабуть, до однієї з самих соціальних поміж інших галузей права України. Адже відносини праці охоплюють колосальну кількість людей, що подекуди формують кардинально різні верстви населення. А реалії життя, на жаль, є такими, що молода людина, одного часу уклавши свій перший трудовий договір, може взагалі його припинити власною природньою смертю вже у похилому віці. Ця обставина покладає певні вимоги на трудове право щодо його поступового та виваженого розвитку, який не визнає різких та радикальних змін. Зазначене певною мірою враховано Конституцією нашої країни, ч. 3 ст. 22 якої проголошує, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до вже існуючих не допускається звуження змісту та обсягу прав і свобод. Достатньо послідовною в цьому випадку слід назвати й еволюцію Кодексу законів про працю України (КЗпП), який майже за 50 років своєї історії зазнав 140 правок.

У свою чергу, в світі час від часу можна помітити окремі спалахи нормотворчості, що призводять до докорінного перегляду вектору регулювання трудових відносин на національному рівні. Яскравим прикладом в цьому випадку слід назвати Грузію. В цій країні, починаючи з 2003 року, був розпочатий процес реформ, одним з плодів яких став новий Трудовий кодекс (ТК), прийнятий в 2006 році. Наведений законодавчий акт замінив Кодекс законів про працю Грузії 1973 року, який справедливо можна вважати рідним братом чинного КЗпП України. Новий ТК кричуще відрізнявся від попередника не тільки зовнішньо – налічуючи лише 56 статей, але й за своїм змістом, завдяки якому рівень державного регулювання трудових відносин в Грузії став нижчим, навіть порівняно з США.

Характерними для  ТК Грузії редакції 2006 року слід назвати:

- відсутність жодних обмежень для застосування строкової форми трудового договору (ст. 6);

- неоднозначний норматив тривалості робочого часу, що не може перевищувати 41 години на тиждень, якщо трудовим договором не передбачена інша тривалість (ст. 14);

- об’єднання відпусток у зв’язку з вагітністю і пологами та по догляду за дитиною в єдину відпуску, тривалістю лише 477 календарних днів (ст. 27);

- надання роботодавцю права звільняти працівника без обґрунтовування причини такого звільнення (ст. 38);

 - закріплення можливості обмеження трудових прав на рівні договору (ст. 46);

- уніфікація процедури розгляду індивідуальних та колективних трудових спорів (ст. 48);

- фактичне врегулювання питань охорони праці лише в одній статті (ст. 35);

- ліквідація інспекції праці (ст. 55);

- визнання незаконним страйку тих працівників, які були поінформовані про розрив трудових відносин до початку трудового спору (ст. 51).

Цікаво, що низький рівень державного втручання в сферу регулювання трудових відносин, зумовлений прийняттям у 2006 році нового ТК Грузії, закономірно мав би стати імпульсом для зростання кількості укладених в країні колективних договорів. Така ситуація, наприклад, є характерною для США, де історично невелика чисельність федеральних та місцевих трудоправових норм компенсується потужною практикою ведення колективних переговорів. Але в Грузії цього не відбулось. Так, за період з 2011 по 2013 роки в країні було укладено лише 42 колективні договори, з яких –  28 в 2011 році, 6 – в 2012 році та 8 – у 2013 році. Таким чином, при формуванні змісту майбутніх трудових правовідносин значна частина працездатного населення фактично залишилась сам на сам з роботодавцями.

Прийняття Грузією такого неоднозначного в питаннях регулювання праці Кодексу пояснювалось прагненням до максимальної лібералізації економіки і, як наслідок, створення привабливого інвестиційного клімату. Отримати відповідь на питання, чи вдалось країні досягнути цієї мети, дуже складно. Адже, наприклад, згідно з дослідженням МОП, проведеним у 2012 році, досвід лібералізації трудового законодавства в країні не приніс позитивних результатів. За шість років після реформи, рівень безробіття не знизився. Не спостерігалось й особливого ефекту або впливу реформи трудового права на зростання ВВП та залучення прямих іноземних інвестицій. До того ж, скасування інспекції праці у 2006 році призвело до суттєвого збільшення загальної кількості нещасних випадків на виробництві. Смертність на робочому місці виросла на 74 відсотки. У 2012 році Міжнародною конфедерацією профспілок (ITUC) в своєму щорічному огляді порушень прав профспілок було визнано Грузію одним з найгірших випадків в Європі щодо прав працівників.

Кажучи про феномен прийняття ТК 2006 року хотілось би також звернути увагу на ту обставину, що на той час Грузією було ратифіковано лише 15 конвенцій МОП, а Угода про асоціацію з ЄС, яка передбачає імплементацію значної кількості трудоправових директив, ще не була підписана. Таким чином, країна не була суттєво обтяженою відповідними міжнародними зобов’язаннями, що полегшило реформування національного трудового законодавства в нехарактерному для більшості європейських країн форматі розвитку.

Така ситуація в регулюванні трудових відносин проіснувала аж до 2013 року, коли ТК Грузії зазнав суттєвих змін. Зазначені зміни включали:

- обмеження застосування строкових трудових договорів об’єктивними підставами, а також терміном, що не може перевищувати 30 місяців (ст. 6);

- визнання недійсними умов трудового договору, що суперечать ТК або колективному договору (ст. 6);

- зменшення максимальної тривалості робочого часу до 40 годин на тиждень та встановлення скороченої тривалості робочого часу для неповнолітніх – 24-36 годин на тиждень (ст. 14);

- закріплення підстав припинення трудового договору за ініціативою роботодавця та обмежень щодо звільнення вагітних жінок (ст. 37);

-  врегулювання питання масового звільнення з економічних причин (ст. 38-1);

- виключення норми, яка дозволяла обмеження трудових прав на рівні договору (ст. 46);

- розмежування процедур вирішення індивідуальних (ст. 48) та колективних трудових спорів (ст. 48-1);

- виключення норми, яка передбачала, що страйк тих працівників, які були поінформовані про розрив трудових відносин до початку спору, є незаконним (ст. 51);

- додання нових глав, присвячених регулюванню питань свободи об’єднань (Глава ІХ-1) та діяльності Тристоронньої комісії із соціального партнерства (Глава XII-1).

Цікаво, що наведена сукупність змін формально не збільшила обсяг Кодексу, а навпаки за кількістю статей зробила його навіть трохи меншим. З одного боку, наявність у нормативно-правовому акті, що має статус кодексу, лише 55 статей викликає здивування, адже кодифікація сама собою передбачає комплексне і, відповідно, змістовне впорядкування норм, що регулюють певну галузь права. Але, з іншого боку, можна побачити, що «легкий» ТК Грузії зразка 2006 року у 2013 році вже значно «погладшав» завдяки збільшенню кількості частин в статтях та отриманню деякими з них додаткових позначок. Наприклад, нова редакція ст. 6 Кодексу охоплює: форму, види, істотні умови та процедуру укладення трудового договору; порядок укладення і реалізації строкових трудових правовідносин; питання ознайомлення працівника з трудовим розпорядком тощо. Зазначену обставину не можна назвати на користь загальному практичному сприйняттю цього нормативно-правового акта.

Слід зазначити, що у подальшому Кодекс також продовжував зазнавати доповнень. Так, у тому ж 2013 році тривалість соціальної відпустки була збільшена з 477 до 730 днів, у 2017 році було встановлено додаткові гарантії жертвам домашнього насильства, у 2019 році – закріплений обов’язок роботодавця вживати заходів щодо забезпечення дотримання принципу рівного поводження на робочих місцях, у 2020 році – закріплено заборону працювати в освітніх установах особам, що були засуджені за статеві злочини. До того ж, зміни торкались не тільки самого ТК, але й трудового права Грузії в цілому. Так, у 2015 році була відновлена інспекція праці, а у 2018 році був прийнятий Закон про безпеку праці. До речі, сфера дії цього Закону є обмеженою та поширюється лише на важкі та шкідливі роботи з небезпечними умовами праці. У 2017 році було прийнято Закон Грузії «Про оплату праці в публічній установі», який врегульовує питання оплати праці осіб, що працюють в бюджетних організаціях, в тому числі на підставі трудового договору.

Незважаючи на динаміку розвитку трудового законодавства Грузії, що спостерігається за останні сім років, окремі дослідження вказують на певні прогалини правового регулювання трудових відносин, причому у сферах, не характерних для більшості європейських країн. Так, у звіті Європейського Парламенту від 2018 року про виконання Угоди про асоціацію з Грузією викликала стурбованість ситуація з трудовими правами в Грузії, особливо у сфері безпеки праці, дитячої праці та свободи асоціацій. Відповідно до доповіді неурядової організації Human Rights Watch 2020 року, трудове право Грузії недостатньо регулює питання робочого часу, часу відпочинку, вихідних впродовж тижня, нічну працю и не надає уряду можливості контролювати умови праці. Несприятливі правила та існуюча внаслідок цього практика праці часто надають пріоритет виробничим цілям, підриваючи безпеку працівників. Наприклад, працівники деяких марганцевих рудників працюють під землею 12 годин на добу, в тому числі вночі, протягом 15 днів поспіль, що призводить до виснаження і підвищує ймовірність нещасних випадків і травм на робочому місці.

Підводячи підсумок в цьому короткому порівняльному огляді, проведеному на прикладі Грузії, хотілось би зазначити, що модель докорінного перегляду вектора регулювання трудових відносин не може бути віднесена до успішних і, відповідно, доцільних для застосування при реформуванні трудового законодавства в Україні. На користь цього слід назвати ту обставину, що багато ідей ТК Грузії 2006 року, продиктованих лібералізацією економіки, не витримали викликів часу і в подальшому були замінені більш класичними та соціально орієнтованими нормами. Тобто у фіналі протистояння між економікою та трудовим правом за панування у нормотворчості у сфері праці перемога залишилась все ж за останнім. Крім того, підписання Угоди про асоціацію і, відповідно, імплементація великої кількості директив ЄС, вказують на те, що реформу трудового права Грузії не слід вважати завершеною, а вектор її реалізації характеризуватиметься проєвропейським і, відповідно, класичним для трудового права напрямом. Позитивним у цьому сенсі також слід назвати те, що якщо розроблення нового трудового законодавства в 2006 році відбувалось без участі профспілок, то в сучасних умовах уже йдеться про залучення широкого кола соціальних партнерів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.