Електронне судочинство поза межами ЄСІТС та тотальна економія: нові виклики в роботі судів під час війни

Руслан Арсірій,

суддя Окружного адміністративного суду міста Києва

В умовах воєнного стану, який триває вже шостий місяць, ми продовжуємо спостерігати за експериментами з онлайн-судочинством. Я неодноразово у своїх попередніх статтях звертав увагу відповідальних органів та розробників на проблеми електронного судочинства, які були і до початку війни. На сьогодні до вже існуючих недопрацювань та «багів» додаються нові, створюючи ефект снігової кулі.

Впровадження електронних інструментів комунікації – складний і дуже відповідальний процес, в основі якого повинна лежати постійна взаємодія між замовниками, розробниками та безпосередніми користувачами системи. Таку співпрацю необхідно починати від зародження ідеї будь-якого проекту та продовжувати її на всіх етапах тестування, а згодом, і під час впровадження проекту. Запит на фідбек, його якісне опрацювання, виправлення помилок є невід’ємними складовими ефективної реалізації ІТ-проекту. Це суттєві витрати часу і фінансів, але інакше не може бути, і саме в цьому полягає економія коштів. Інакше, в таких умовах запровадження будь-яких нововведень призводить до розбалансування системи управління та суттєво впливає на результативність.

Однак у випадку із впровадженням ЄСІТС розробники, здається, більше переймались піаром, ніж взаємодією із безпосередніми користувачами – суддями та працівниками апарату судів. Досі не відомо, як вивчалось питання матеріальної бази судів, технічних можливостей та їх стійкості у критичних умовах, а також наявності відповідних знань та навичок у працівників. Складається враження, що ініціаторам та розробникам хотілося якнайшвидше відмовитись від всього старого паперового і перейти до нового технологічного, аби лише гучно відзвітувати про «успішну» діджиталізацію в органах судової влади. Процесу надавали штучного прискорення, незважаючи на численні проблеми під час впровадження на кожному з етапів.

Нерідко початкова мета введення електронного судочинства губилась в процесі виконання, і вже ніхто не пам’ятав навіщо, власне, створювалися ті чи інші модулі та які функції на них було покладено. Нагадаю, що в рамках однієї із чергових судових реформ головним завданням інформатизації було підвищення довіри до суду. У 2020 році, в період пандемії, вже йшлося про полегшення комунікації учасникам судового процесу, а з початком війни в такий спосіб вирішили економити кошти. Єдиною незмінною у цих процесах залишилось додаткове навантаження на суддів та працівників суду спочатку на освоєння нововведень, потім виявлення в них «багів» та невідповідностей, а згодом на спроби комунікації з розробниками та очікування на виправлення проблем. При цьому недопрацьовані регламенти ЄСІТС необхідно було пристосовувати до вимог процесуального законодавства.

За період численних спроб впровадження ЄСІТС змінювались концепції, підприємства-виконавці, складові системи тощо. На момент написання статті з  повідомлень у ЗМІ стало відомо, що Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему хочуть передати до компетенції Міністерства цифрової трансформації. Одна з причин таких можливих змін – оптимізація витрат на судову владу. На думку голови Комітету Верховної Ради з питань правової політики Дениса Маслова, цифровізація роботи суду допоможе зекономити кошти. На жаль, про виправлення раніше допущених помилок при впровадженні окремих модулів ЄСІТС, чи налагодження взаємодії з безпосередніми користувачами системи, в повідомленнях не йшлося.

Нещодавно Рада суддів України своїм рішенням зобов’язала суди запровадити альтернативні способи комунікації з учасниками справи поза ЄСІТС. Посилаючись на тотальне недофінансування судової влади у першому півріччі 2022 року, в органі суддівського самоврядування чомусь вирішили, що найперше, що треба зробити для покращення ситуації – це зобов’язати суди запровадити альтернативні способи комунікації. З початку війни Кабінетом Міністрів України неодноразово зменшувались видатки, передбачені судам та установам системи правосуддя. На жаль, в питаннях фінансування судова влада завжди була залежна від інших гілок влади – виконавчої та законодавчої. Однак у Раді суддів України є достатньо повноважень для взаємодії з органами державної влади в питаннях формування державного бюджету, необхідного для належного функціонування судової влади. Натомість ми стикаємось із рекомендаціями та завданнями лише для судів.

Зокрема, в рамках вищезгаданого рішення РСУ розроблено багато рекомендацій, серед яких, зокрема, рекомендується обмін процесуальними документами з учасниками судових проваджень за допомогою засобів традиційного поштового зв'язку здійснювати виключно у разі неможливості комунікації за допомогою електронної пошти та/або з використанням вказаних учасниками судових проваджень мобільних телефонів (в тому числі й з використанням месенджерів, які дозволяють отримати інформацію про доставку відповідного повідомлення, процесуального документа та отримати інформацію про їх прочитання).

Як, власне, повинна відбуватись оцінка неможливості комунікації сторін за допомогою електронної пошти? Відсутність електронної адреси у сторони судового процесу вважатиметься такою «неможливістю» чи ні?

Крім того, рекомендований спосіб комунікації знаходиться поза межами ЄСІТС, а це означає, що питанням захисту інформації в цьому каналі та інтеграції його до системи ніхто займався. Відтак, нам нав’язують нові способи комунікації, які не пов’язані між собою та не передбачені нормами процесуального законодавства.

За інформацією Рахункової палати України протягом 2018–2020 років на побудову та створення Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) Державна судова адміністрація України використала майже 103 млн гривень. А сьогодні ми говоримо про комунікацію зі сторонами у месенджерах поза межами ЄСІТС?

Прагнення до «економії», навіть всупереч процесуальним нормам, ми спостерігали вже і раніше. З метою зменшення витрат на закупівлю оптичних носіїв інформації (CD-дисків) наказом Державної судової адміністрації України у червні цього року було змінено порядок фіксації судових засідань. Це відбулось без визначення нового порядку фіксування судового процесу у Положенні про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннях, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), як це передбачено нормами чинного законодавства. При цьому, зараз виключно Голова Верховного Суду або особа, яка виконує повноваження Голови Верховного Суду, уповноважений визначати новий порядок фіксування судового процесу шляхом регулювання цього питання у Положенні про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннях, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Яку б мету не переслідували ініціатори електронного судочинства в Україні, його впровадження не повинно суперечити положенням чинного законодавства. В процесі створення онлайн-суду розробники програмного забезпечення мають відмовитись від будь-яких кроків, які впливають на спосіб або процес здійснення судочинства.

Звісно, війна потребує нових рішень та підходів, але зараз, як ніколи, вони повинні бути виваженими та ефективними, аби не допускати правових колізій та суперечностей. Не потрібно забувати про принцип правової визначеності, який гарантує забезпечення легкості з'ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності. Не можна допускати ситуацій, коли людськи ресурс, кошти та час витрачаються на проект, який має низьку результативність і при цьому суперечить положенням чинного законодавства. Це стосується всіх сфер нашого життя та діяльності, а особливо судочинства.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.