Приватні виконавці: черговий прогрес або чергові ризики?

13:14, 4 июля 2016
Виконання судових рішень, перш за все, є функцією держави. Саме тому, точка зору, за якою примусове виконання має залишитися прерогативою саме державних виконавців, є такою, що заслуговує значної уваги на сучасному етапі розвитку нашої держави.
Приватні виконавці: черговий прогрес або чергові ризики?

21 квітня Верховна Рада України розглядала пакет досить революційних для нашого законодавства законопроектів щодо реформування системи примусового виконання рішень: 2508а «Про внесення зміни до Податкового кодексу України (щодо приватних виконавців)» - у першому читанні, та 2506а «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» і 2507а «Про виконавче провадження», які було ухвалено в першому читанні 8 жовтня минулого року, - у другому читанні та в цілому.

Законопроектами передбачаються якісно нові принципи примусового виконання рішень судів та інших органів, посадових осіб – впровадження інституту приватних виконавців, який є абсолютною новацією для України, 
і не дивлячись на те, що ці законопроекти в результаті так і не знайшли своєї підтримки у парламенті, навколо них розгорнулися дуже запеклі баталії. Недивно, що це питання викликає стільки суперечок, адже воно є досить спірним і неоднозначним.

Суть реформи системи примусового виконання рішень полягає у тому, що у випадках, передбачених законом, рішення судів, інших органів та посадових осіб матимуть право примусово виконувати не тільки органи державної виконавчої служби, а і спеціально уповноважені на те суб’єкти – приватні виконавці, які для отримання права на здійснення такої діяльності склали кваліфікаційний іспит, отримали посвідчення приватного виконавця та відомості про них внесені до Єдиного реєстру приватних виконавців України. Стягувачі матимуть альтернативу, до кого звернутись за виконанням рішення, – до держави чи до приватної особи.

Під час обговорення законопроектів у парламенті присутні у залі депутати чітко розділилися на 2 протиборчі табори – прихильників та противників.

Так, проти прийняття цих законопроектів під час засідання Ради виступали Ляшко О.В., Кужель О.В., Долженков О.В., які наголошували, зокрема, на тому, що запропонована зміна системи примусового виконання рішень є фактично узаконенням колекторської діяльності. Крім того, народний депутат Іллєнко А.Ю. висловив зауваження щодо того, що зараз намітилася дуже сумнівна та небезпечна тенденція до ліквідації державних органів та передачі їх повноважень приватним інститутам з обґрунтуванням цього тим, що таким чином буде подолана корупція. Таку позицію висловив і Левченко Ю.В.

Зазначені позиції дійсно мають рацію, адже за своєю природою, примусове виконання рішень є завданням та функцією держави.

Лунали і слова підтримки цих законопроектів. Так, народний депутат Сидорович Р.М. зазначав, що державна виконавча служба є заскорузлою, неефективною і її впродовж більше ніж 20 років намагаються безуспішно реформувати, а країни Прибалтики, Польща, Болгарія, Грузія, які у своєму розвитку, у своїх реформах не на голову, а на дві голови пішли вище, провели цю реформу 10 і 20 років тому назад. Проведення такої реформи забезпечить доступ громадян до якісних сервісних послуг.

Що наразі можна сказати про таку ініціативу? По-перше, це не єдиний випадок делегування певних функцій держави приватній сфері – у нас вже працює система приватного нотаріату (якій, у тому числі, передані численні функції у сфері державної реєстрації), певні паралелі можна також провести з системою адвокатури, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).

Чи можна бути впевненим, що ідея впровадження інституту приватних виконавців має право на існування та чи буде вона успішною і дієвою у нашій державі? Це залежить від двох основних факторів: якості нормативного врегулювання та людського фактору.

Будь-яке нормативне врегулювання суспільних відносин, встановлення норм права завжди пов’язане із настанням певних юридичних наслідків для всіх учасників цих відносин. Тому якість законодавчої бази того чи іншого правового інституту складає більшу половину успішності реформи.

Законопроекти містять велику кількість корупціогенних ризиків, на яких наголошували і народні обранці під час обговорення законопроекту, зокрема, щодо:

- неможливості наділення Міністерства юстиції одночасно функціями з кваліфікаційного іспиту, визначення порядку проходження навчання кандидатами, що претендують стати приватними виконавцями, і порядку допуску кандидатів на приватних виконавців;

- автоматичного визначення в якості голови кваліфікаційної комісії представника Міністерства юстиції, а не встановлення положення, відповідно до якого голова обиратиметься членами кваліфікаційної комісії шляхом таємного голосування;

- уповноваження Міністерства юстиції визначати, які документи має подавати особа, що хоче складати іспит, а не встановлення цього законом (Пташник В.Ю.);

- використання поняття «розумні строки», а не встановлення чітких строків для виконання виконавчого документу (Довбенко М.В.);

- надання виконавцям можливості самостійно визначати умови для користування боржником майном, яка належить йому на праві власності, в тому числі коштами (Левченко Ю.В., Шкрум А.І.)

- надання приватним виконавцям можливості здійснювати арешт майна боржника на суму, що враховувала б «можливі витрати виконавчого провадження» без встановлення їх чіткого визначення (Пташник В.Ю., Левченко Ю.В., Шкрум А.І.);

- не встановлення чіткого механізму оцінки майна боржника (Довбенко М.В.) тощо.

Чи були вони допущені через важкість ідеально врегулювати правовідносини вперше, чи навмисно закладені у зміст законопроекту його творцями? Можна тільки гадати.

Зауважимо, що взагалі під час обговорення головуючим на голосування щодо кожного із законопроектів було винесено близько 100 поправок – дійсно слушних пропозицій та зауважень, близько чверті з них озвучувалися їх авторами як такі, на голосування яких наполягають.

ПРОТЕ! Народним депутатом Ігорем Алексєєвим, який презентував обидва законопроекти, вони заперечувались та відхилялись без особливих пояснень, із посиланням на їх недоцільність, а підтримки у депутатів вони так і не отримали через відсутність багатьох обранців на засіданні.

Чи не є це випадком лобіювання інтересів певних осіб та навмисним винесенням на голосування законопроектів у потрібній редакції?

З якими ж конкретно колізіями та прогалинами стикнуться правозастосовні суб’єкти, можна буде сказати лише після того, як система запрацює.

Об’єктивно неможливо передбачити та врахувати все заздалегідь, проте виправдати такі помилки можна було б лише в тому разі, коли на етапі формування тексту розробниками докладено максимальних зусиль та вжито всіх можливих заходів для якнайкращого врегулювання сфери правовідносин, а не тоді, коли причинами недоліків є халатність або самовпевненість, чи навіть навмисний умисел авторів норм.

У будь-якому разі, запровадження змішаної системи примусового та юридичних осіб під час забезпечення примусового виконання рішень судів та виконання рішень, перш за все, має забезпечуватись чіткими та дієвими нормативними гарантіями з боку держави, спрямованими на запобігання порушень прав, свобод та законних інтересів громадян інших органів.

Другий ризик, такий звично-згадуваний та болючий для нашої держави – це людський фактор: корупція, недобросовісність, некомпетентність.

Дуже багато народних депутатів наголошували саме на цьому аспекті. Нажаль, сумний досвід примушує з острахом сприймати будь-яку новацію, адже лише на етапі її впровадження важко сказати, які таємні ідеї, приховані загрози заховані у нормах законодавчого акту, яка насправді ідея в них закладена – чи це дійсно покращення для народу чи це чергова можливість незаконного збагачення для ініціаторів проекту.

Як показують українські реалії, будь-які дієві законодавчі механізми безсилі перед корупцією і недобросовісністю. Не є перепоною навіть встановлення значних санкцій за порушення закону.

Важливим є питання, хто і як буде керувати та втілювати проект. Рівень довіри до нашої влади на цей час знаходиться на такому низькому рівні, що будь-яка її ініціатива, будь-яке її рішення одразу викликає настороженість, підозру та побоювання. І таке відношення є цілком виправданим, це підтверджують і сумні рейтинги нашої держави за рівнем корупції, за рівнем умов ведення бізнесу; і численні випадки непокараного хабарництва.

Не може не звернути на себе увагу той факт, що монополія всіх повноважень стосовно приватних виконавців повністю належить Міністерству юстиції. Територіальні органи юстиції у проекті ніде не фігурують та не задіяні при реалізації жодної із процедур, передбачених законом. Тож, чи не були тексти законопроектів спеціально написані для конкретного кола осіб задля реалізації необхідних їм корупційних схем?

Отже, без абсолютного та суцільного дотримання всіх встановлених законодавством вимог, а також бездоганної, неупередженої, сумлінної поведінки як самих приватних виконавців, так і уповноважених контролюючих їх діяльність суб’єктів від реалізації запропонованих ініціатив нашому суспільству буде сама лише шкода. І сказати наразі, що це буде: новий крок в еволюції нормативного простору нашої держави чи чергова дійна корова для можновладців – дуже і дуже важко.

Ще один момент, що примушує ставити запропонований законопроект під сумнів і ставитися до нього з дуже великою обережністю – це заява і презентуючого його народного депутата Ігоря Алексеєва, і голови профільного комітету Ради Руслана Князевича, і голови Ради Андрія Парубія про те, що прийняття таких законів є однією з вимог МВФ для надання Україні чергового траншу. При чому, ними про це наголошувалось неодноразово та спеціально зверталась увага всіх присутніх у залі народних обранців.

Зауважимо, що основна ідея, яка закладається в подібні законопроекти – так звані «маяки МФВ» – це пошук додаткових джерел надходжень до державного бюджету України, адже транші МВФ – по своїй суті кредити, які необхідно віддавати, та ще й з відсотками. Економічна ситуація у нашій державі настільки сумна, що левина доля наповнень державного бюджету складають саме податки і збори (тут і підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, і підвищення пенсійного віку, і збільшення штрафних санкцій за вчинені правопорушення, і введення будь-яких додаткових публічних послуг, отримана плата за які спрямовується саме до державного бюджету).

АЛЕ! Не можна допускати, щоб єдиною метою прийняття нових актів законодавства було впровадження додаткових джерел наповнення бюджету за рахунок платників податків. Ціллю встановлення норм права повинно бути якісне врегулювання суспільних відносин, захист законності і правопорядку, встановлення можливостей для реалізації суб’єктами цих суспільних відносин своїх прав, свобод та законних інтересів та недопущення їх порушення.

Крім того, впровадження нової системи вимагатиме і належного фінансування, а впровадження будь-якого проекту вперше вимагатиме наявності так званого стартового капіталу. Отже, тут звичайно потребується перерахунок бюджетних коштів, тому якісь видатки, на цей час заплановані державою на певні цілі, будуть урізані.

Не могла не зачепити і не розчулити і палка промова Міністра юстиції щодо гострої необхідного ухвалення цього пакету законопроектів як єдиної чарівної палички для боротьби з корупцією у сфери примусового виконання рішень.
Він говорив цілком, здавалося б, правильні, вірні слова. Проте, чи були вони щирими? Прикро, коли такі красиві гарні ідеї є лише маскою лицемірства, коли ними прикривають корисливі меркантильні умисли. Виправдання такому правовому нігілізму знайти неможливо.

Слід зазначити, що реформа в системі примусового виконання рішень є складовою реформування системи судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів, яке наразі проводиться в Україні. Головною метою функціонування в державі такої системи є забезпечення захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, інтересів юридичних осіб та інтересів держави не тільки шляхом справедливого вирішення судом правових спорів а й шляхом забезпечення своєчасного і ефективного виконання судових рішень.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина «судового процесу». Виконання рішень суду є не тільки невід'ємною частиною права на справедливий суд, але й показником поваги до держави, оскільки правосуддя вважається таким, що відбулось тільки у тому разі, коли рішення суду виконане.

Отже, виконання судових рішень, перш за все, є функцією держави. Саме тому, точка зору, за якою примусове виконання має залишитися прерогативою саме державних виконавців, є такою, що заслуговує значної уваги на сучасному етапі розвитку нашої держави.

 

 

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.

Автор: Анна Гончар
Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Станет ли Конституционный Суд Украины «четвертой инстанцией»
Сегодня день рождения празднуют
  • Владимир Байталюк
    Владимир Байталюк
    судья Хозяйственного суда Черновицкой области
  • Марина Бояринцева
    Марина Бояринцева
    судья Окружного административного суда Киева
  • Андрей Леванчук
    Андрей Леванчук
    судья Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел
  • Павел Лысенко
    Павел Лысенко
    судья Апелляционного суда Николаевской области
Новости онлайн