Відшкодування збитків: кому, як, у яких випадках

Що все ж вважається збитками

8 квітня другий сенат Конституційного Суду України на пленарному засіданні у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 22 Цивільного кодексу України (далі — Кодекс).

Скаржник звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність ч. 2 ст. 3, ст. 8, ч. 1 ст. 64, ч. 3 ст. 152 Конституції України положення ст. 22 Кодексу.

Наявність такого звернення є наслідком суперечливої позиції судових органів щодо визначення збитків та порядку їх відшкодування.

Справа у тому, що поняттю «збитки» дається різне тлумачення відповідними законодавчими нормами. Велика Палата Верховного Суду у справі №920/715/17 виходила з того, що збитки — це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Цивільний (ЦК) та Господарський (ГК) кодекси регулюють питання збитків приблизно однаково, але з деякими відмінностями.

Тобто ст. 22 Цивільного кодексу говорить, що втрати (збитки) виникають внаслідок знищення або пошкодження речі або внаслідок відновлення своїх порушених прав. Ну і, звичайно, упущена вигода (за термінологією ГК «втрачена вигода», у Земельному кодексі «неодержані доходи»). Інших випадків зазначена норма не розглядає.

Натомість ст. 225 ГК дещо ширше, ніж ЦК, охоплює це питання, оскільки до збитків включаються додаткові витрати, у тому числі штрафи і санкції, та моральна шкода. Тобто господарське законодавство фактично відносить до збитків моральну шкоду, яка не входить до складу цивілістичних збитків. Наприклад, у ст. 611 та 1076 ЦК ці категорії розділені. У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

Кодекс цивільного захисту України оперує поняттям «матеріальні збитки». Якщо виходити з прямого змісту норм, збитки — це грошова вартість втраченого майна та додаткові витрати на його відновлення, а також неодержаний прибуток.

Правова природа збитків має певні особливості:

а) збитки не є майновою шкодою (ч. 2 ст. 393 ЦК; ст. 1166, 1161, 1162, 1165 ЦК України);

б) збитки не завжди пов’язані з майном: у корпоративних відносинах, у податковому праві, де вони виступають як економічна категорія та скоріше є втраченою вигодою; збитки можуть виникнути внаслідок припинення права (ст. 467, 477,  497 ЦК або ст. 57 Водного кодексу);

в) відшкодування збитків не є відповідальністю (ст. 216, 229, 237 ГК).

У ст.16 ЦК конкретно не передбачена відповідальність за порушення цивільних прав та інтересів та не визнане відшкодування збитків безпосередньою мірою цивільної відповідальності. Крім того, сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 552 ЦК). Схоже розмежування, міститься і в ст. 554 ЦК.

За якими принципами здійснюється відшкодування збитків

Сторонам при зверненні до суду обов’язково варто розмежовувати вимоги про стягнення основної суми боргу і збитків. Правове значення цього полягає у тому, що на відміну від збитків, для стягнення основної суми боргу не є обов’язковим встановлення вини боржника.

Аналіз судової практики дає підстави для висновку про недопустимість ототожнення збитків з несплаченими за товар грошовими сумами, які іменуються заборгованістю. В одних випадках позивачі у своїх позовних вимогах враховують цю обставину, в інших — ні.

Іншими словами, звернення з вимогою про оплату поставленого товару є спонуканням до виконання договірного обов’язку, а відтак, не є мірою цивільно-правової відповідальності. Звісно, у разі заподіяння позивачеві збитків внаслідок несплати поставленого товару позивач мав право також вимагати їх стягнення з відповідача.

Новелою нового ЦК України (ст. 22) є пряме закріплення принципу повного відшкодування збитків (у ЦК УРСР він закріплювався опосередковано), якщо інше не встановлено договором або законом:

• по-перше, принцип повного відшкодування безпосередньо закріплений за порушення окремих договірних зобов’язань лише в кількох статтях (ст. 883, 886, 906, 991, 1192);
• по-друге, у переважній більшості статей ЦК встановлюється відповідальність за порушення окремих видів договірних зобов’язань у формі відшкодування збитків без спеціальних застережень щодо їх виду чи розміру (ст. 766, 768, 773, 776, 779, 803, 830, 836, 848, 849, 852, 858, 869, 872, 849, 878, 889, 891, 923, 922, 935, 923, 952, 939, 1009, 1043, 1073, 1128);
• по-третє, у кількох випадках у ЦК передбачається відшкодування збитків за порушення окремих видів договірних зобов’язань в обмеженому розмірі (ст. 554, 900, 906, 924, 951, 988, 1142);
• по-четверте, у численних випадках у ЦК взагалі не передбачається відшкодування збитків за окремі види порушень договірних зобов’язань.

ЦК України законодавчо встановив загальним правовим наслідком недійсності правочину обов’язок однієї сторони відшкодувати іншій стороні завдані таким правочином збитки (ст. 216). Співставляючи норму ст. 216 та ст. 22 ЦК, можна вважати, що під збитками законодавець має на увазі усі види збитків (реальні збитки та упущена вигода), які мають відшкодовуватися у повному обсязі.

Крім того, виникла дилема розмежування стягнення збитків у договірних та позадоговірних відносинах. Ще 01.04.1994 Президія Вищого арбітражного суду України видала роз'яснення №02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди», в п. 1 якого зазначила: «Слід розрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст. 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (гл. 82 ЦК України)». Вказане роз'яснення не втратило чинності, а отже, продовжує застосовуватись господарськими судами при вирішенні спорів, пов'язаних зі стягненням збитків та відшкодуванням шкоди.

Але виявилося, що не все так просто. Ані ст. 22 ЦК України, ані ст. 224–225 ГК України не встановлюють виключного правового зв'язку поняття «збитки» із зобов'язаннями, підставою виникнення яких є правочин. Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що чинне законодавство хоча однозначно і не надає, проте й прямо не забороняє потерпілій стороні вимагати стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного прибутку) в деліктних правовідносинах. Цієї думки дотримувався і Вищий господарський суд України, який у постанові від 15.06.2006 у справі №44/174-05 підтримав рішення судів першої та апеляційної інстанції про стягнення з правопорушника позадоговірних збитків.

Матеріальні збитки, завдані внаслідок пошкодження майна під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, органами управління та силами цивільного захисту не відшкодовуються (ст. 79 Кодексу Цивільного захисту України).

У випадку, передбаченому ст. 432 ЦК, замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути застосоване разове грошове стягнення.

Упущена вигода

Складовим збитків є упущена вигода, яка по-різному називається у різних нормативних актах.

Так, у ст. 22 ЦК мова йде про упущену вигоду, а в ст. 224, 225 ГК — про неодержані доходи, втрачену вигоду, неодержаний прибуток. Всі ці терміни є рівнозначними.

Редакція ст. 22 ЦК дозволяє особі (за ГК — управненій особі) вимагати відшкодування витрат, фактично вже нею понесених, та присудження коштів для покриття майбутніх витрат для виправлення недоліків речі, її ремонту тощо. Натомість норми ГК України не дають гарантій відшкодування збитків у формі майбутніх витрат на відновлення порушеного права, адже ч. 2 ст. 224 ГК України дозволяє стягувати з порушника лише ті витрати, які «зроблені управненою стороною».

У ст. 22 ЦК України упущена вигода як різновид збитків може застосовуватися не лише в зобов’язальних правовідносинах (так було за ст. 203 ЦК УРСР), але і в інших правовідносинах. У ГК можливість включення неодержаних доходів до збитків має місце не лише за умови неналежного виконання зобов’язання, а й за умови недотримання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У ст. 1043 ЦК законодавець дивним чином протиставляє один одному збитки та упущену вигоду. Управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві — упущену вигоду.

Зменшення розміру збитків

При стягненні збитків законодавство передбачає застосування принципу співмірності. Судом може бути зменшена сума збитків, яка підлягає стягненню.

Так, до спадкоємців переходить обов’язок відшкодування збитків (ст. 1231 ЦК), щоправда, у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане у спадщину. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину. Зменшується розмір збитків і у разі порушення зобов'язання з вини кредитора (ст. 616 ЦК).

Натомість у ст. 233 ГК міститься протилежне правило: у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій (а не збитків). При цьому має бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Такі положення містить і ст. 550 ЦК, згідно з якою зменшений може бути лише розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.