Судовий збір в Україні — поповнення бюджету або перешкоджання у доступі до правосуддя

Станом на сьогодні у майнових спорах розміри судового збору для більшості фізичних та юридичних осіб є занадто великими. Як приклад — цивільні спори, що виникають із договірних зобов’язань. За подання позовної заяви у такій справі з 1 січня 2019 року фізичній особі або фізичній особі — підприємцю доводиться сплачувати 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму та не більш як 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто від 768,4 грн до 9605 грн. І це при мінімальній зарплаті на рівні 4173 грн і середній місячній зарплаті близько 10 269 грн станом на квітень 2019 року (згідно даних Держкомстату за травень 2019 р.).

А для юридичних осіб ставка судового збору становить 1,5% від ціни позову, але не менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто від 1921 грн до 672 350 грн. Проте сплата такого помірного судового збору ще не є гарантією виконання відповідачем судового рішення, а у разі ухилення відповідачем від виконання такого рішення це завдасть додаткових збитків (витрат) для позивача.

Ці цифри свідчать про те, що більшість громадян та юридичних осіб не в змозі звертатися до суду через свою неспроможність сплатити судовий збір. У випадку, якщо особа не в змозі заплатити судовий збір, звільнити від його сплати може суд, проте це є правом суду, а не його обов’язком, і визначається на розсуд суду.

Так, у статті 8 Закону України «Про судовий збір» законодавець закріпив норму, відповідно до якої суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою:

• відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі;
• зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.

Таким чином, держава визначилась із засобом, який може використовуватись для доступу до суду шляхом подачі позову без оплати його судовим збором, проте не визначилась з чітким механізмом реалізації.

Підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони. Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на зацікавлену сторону.

Визначальний чинник, який дає підстави для застосування статті 8, законодавець пов’язав із поняттям «майнового стану сторони».

Однак, по-перше, в такій реакції поняття «майнового стану сторони» є оціночним в кожній окремій справі. По-друге, суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на тих самих підставах, що і відстрочення або розстрочення судового збору, проте чітко не визначено, який з чотирьох варіантів повинен обрати суд. По-третє, звільнення, зменшення, відстрочення, розстрочення сплати судового збору є правом суду, а не його обов’язком.

За таких обставин практика судів щодо задоволення заяв про відстрочення, розстрочення судового збору є неоднаковою. Норми щодо звільнення від судового збору потребують удосконалення та встановлення чіткого обов’язку для суду в конкретних випадках, а не права. Сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду та ускладнювати цей доступ малозабезпеченим особам. Тож висновок: розмір судового збору повинен бути зменшеним.

Більш детально про судовий збір та проведення судової реформи 2015-2019 в Україні написано у блозі Євгенія Вандіна.