Підстави для визнання заповіту недійсним: постанова ВС

17:01, 4 ноября 2019
Які наслідки має перебування спадкодавця на час укладення заповіту у стані, за якого він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Підстави для визнання заповіту недійсним: постанова ВС
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним заповіту.

Позов мотивовано тим, що за життя тітка позивача склала заповіт на його ім`я, який був посвідчений секретарем сільської ради. При цьому, звернувшись після смерті дружини до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, позивач дізнався про наявність заповіту, який  дружина склала на ім`я відповідача. Однак позивач вважає такий заповіт недійсним, оскільки у вказаний період спадкодавець хворіла, внаслідок чого не могла оцінювати дії, усвідомлювати та керувати ними.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено.

Відповідач зазначає, що акт судово-психіатричної експертизи обласної клінічної психіатричної лікарні не відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, посилається на те, що докази в підтвердження позовних вимог позивача, а саме — показання свідків, є неналежними. Також скаржник зазначає, що свідок з її сторони судом першої інстанцій не був допитаний.

Правова позиція Верховного Суду: 

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у п. 16 роз’яснено, що правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 105 ЦПК України зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 89 ЦПК України. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі ст. 225, ч. 2 ст. 1257 ЦК України, суд відповідно до ст. 105 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї із сторін зобов’язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України, суд відповідно до статті 105 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї із сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складення заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Таким чином, наявність підстав для визнання заповіту недійсним залежить від встановлення факту про те, що спадкодавець на час його укладення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Встановивши такий факт згідно із наявними у справах доказами, а саме акта судово-психіатричного експерта та показань свідків, суди обґрунтовано визнали оспрюваний заповіт недійсним за правилами статті 225 ЦК України.

У п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року роз'яснено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складення заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

З матеріалів справи вбачається, що згідно показань свідків, допитаних у місцевому суді, вони були знайомі з жінкою позивача та зазначали, що за життя вона відзначалась поведінкою, не характерною психічно здоровій людині. Крім того, відповідно до акта судово-психіатричного експерта на момент складання заповіту на користь відповідача страждала психічним захворюванням у вигляді судинної деменції, який позбавляв спадкодавця здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Встановивши, що спадкодавець на час укладення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що підтверджується наявними у справі доказами, а саме актом судово-психіатричного експерта та показаннями свідків, суди обґрунтовано визнали оспорюваний заповіт недійсним за правилами ст. 225 ЦК України.

 З рішенням суду по справі № 530/1349/16-ц можна ознайомитись за посиланням.

 Раніше «Судово-юридична газета» публікувала рішення у зразковій справі ВП ВС щодо порядку перерахунку призначених пенсій військовослужбовцям. 

XX съезд судей Украины – онлайн-трансляция – день первый
Telegram канал Sud.ua
XX съезд судей Украины – онлайн-трансляция – день первый
Главное о суде
Сегодня день рождения празднуют
  • Марина Гниличенко
    Марина Гниличенко
    суддя Київського районного суду м. Одеси
  • Віктор Панкулич
    Віктор Панкулич
    суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду