Рада підтримала законопроект про розширення підстав для самопредставництва юридичної особи

Законопроект про розширення поняття самопредставництва органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших юридичних осіб №2261 3 грудня Верховна Рада ухвалила за основу.

Про деталі цього законопроекту у своїй статті для «Судово-юридичної газети» раніше розповіли народний депутат України, заступник голови Комітету з питань правової політики Верховної Ради України Андрій Костін та доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України Олег Подцерковний. 

«Законопроект №2261 має на меті подолати одну з проблем закритості адвокатури у контексті розширення права на представництво юридичних осіб у судах за рахунок юристів, які є працівниками юридичної особи. Процесуальний механізм відповідних новел — розширення підстав для самопредставництва юридичної особи. Це можуть бути не лише установчі документи, але й трудовий договір (контракт) тощо, що дає право діяти від імені юридичної особи.

Такий підхід повною мірою відповідає досвіду провідних країн світу, де запроваджена «адвокатська монополія».

Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 78 Цивільного процесуального кодексу Німеччини, представництво юридичних осіб публічного права, органів влади може здійснюватися представниками даних органів і установ, які мають право обіймати посаду судді (таке формулювання ґрунтується на тому, що за законодавством Німеччини кваліфікаційні вимоги до кандидатів на посаду судді та адвокатів є однаковими).

Чи, наприклад, у Хорватії, судова система якої дуже подібна до української (є цивільні, адміністративні та господарські суди), згідно з ч. 2 ст. 89-а закону про цивільний процес, «сторона може бути представлена у якості довіреної особи особою, яка працює на неї та має повну дієздатність».

Показово, що у Франції, де послідовно реалізується концепція «адвокатської монополії», ст. 828 Цивільного процесуального кодексу передбачає, що в місцевому суді та суді малої інстанції представниками можуть бути працівники, що входять у штат підприємства, а держава, департаменти, комуни і громадські установи можуть мати своїм представником державного службовця або співробітника своєї адміністрації.

Отже, немає іншого виходу, крім як узгодити відносини щодо самопредставництва юридичних осіб з наявною формою діяльності юридичних служб підприємств, установ та організацій усуненням протиставлення адвокатури з іншими формами правової допомоги, особливо у контексті юридичного супроводу державного управління та бізнесової активності.

Звісно, таке рішення — лише перший крок на шляху гармонізації законодавчих підходів до врегулювання відносин професійного правничого представництва. Але якщо ці кроки не почати робити відповідно до потреб реальних економічних та соціальних відносин, в тому числі із урахуванням запропонованих вище напрямів послідовної підтримки адвокатури, закріплення процесуальних переваг представництва адвокатів у судових процесах, то марно буде сподіватися на утвердження адвокатури як поважної професійної спільноти правників», — зазначають автори в своїй статті.