Стягнути борг з іноземця: місія нездійсненна

Уявимо собі таку ситуацію : іноземець завинив вам грошей. Не важливо, з яких підстав: брав у борг, залив квартиру, влаштував ДТП або відбулося щось інше.

Ви звертаєтесь до суду та отримуєте рішення суду, згідно з яким на вашу користь стягнуто борг або завдану вам шкоду. Далі отримуєте виконавчий лист, який потрапляє в державну виконавчу службу або до приватного виконавця.

З цього моменту починається запаморочлива історія, і звичайне стягнення боргу з іноземного громадянина перетворюється на справжній квест.

Про відсутність ідентифікаційного коду та дати народження

Перше, з чим стикається стягувач на перших етапах виконавчого провадження, — це коли виконавець зізнається, що він не може виконати рішення суду, оскільки в його розпорядженні відсутні відомості про реєстраційний номер облікової картки платника податків боржника (РНОКПП, далі для зручності будемо застосовувати термін «ідентифікаційний код»).

На думку представників виконавчої служби, відсутність ідентифікаційного коду заважає їм ідентифікувати майно боржника для того, щоб накласти на нього арешт. Внаслідок цього виконавче провадження фактично зависає в повітрі, оскільки серед виконавців вважається, що немає чого виконувати, оскільки без коду неможливо в базах накладати арешти. Саме по коду здійснюється пошук майна. За його відсутності можна накласти арешт на майно іншої особи та отримати позов про стягнення збитків.

Проте навряд чи таку бездіяльність виконавця можливо назвати правомірною. Дисциплінарний уповноважений Асоціації приватних виконавців України Олексій Соломко пояснює, що відсутність ідентифікаційного коду не є підставою для відмови від вчинення виконавчих дій. Проте виконавець буде обмежений у процесуальних можливостях. Але не треба забувати, що законодавством передбачена кримінальна відповідальність за ухилення від виконання рішення суду. Наявність чи відсутність коду може сприяти або уповільнювати хід виконання, але не є обставиною, яка категорично перешкоджає виконанню. Можна і без коду ідентифікувати боржника. Якщо виконавець відмовляється виконувати рішення суду, обґрунтовуючи це відсутністю у боржника коду, його дії можна оскаржити до суду.

Приватний виконавець Андрій Авторгов зауважує, що мова йде не про примхи виконавців, а про те, що виконавець поставлений в такі умови, що навіть щоб завести боржника в автоматизовану систему «Виконавче провадження», за допомогою якою потім направляються запити до державних органів, йому потрібен ідентифікаційний код. Тому виконавець опиняється між двох вогнів: з одного боку, він зобов’язаний приймати виконавчі документи без коду, з іншого — мають місце ризики накласти арешт на майно не тієї особи.

Встановити наявність коду не завжди можливо

По-перше, ці відомості можливо вияснити у самого боржника. У разі якщо боржник без поважних причин не з’явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до такого боржника приводу.

Останнім часом виконавці все частіше користуються цим інструментом, і судді такі подання зазвичай задовольняють (справа №127/11185/17, справа №705/2498/18), хоча і трапляються випадки відмов або залишення звернень без руху, а згодом і без розгляду (справа №127/2-1345/2011, справа №127/17111/13-ц).

У справі №537/3961/19 Крюківський районний суд Полтавської області відмовив у задоволенні подання про примусовий привод боржника, посилаючись на те, що привод боржника є суттєвим втручанням у приватне життя особи у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод і тому має бути легітимним, виправданим та пропорційним цілям, які мали бути досягнуті.

По-друге, процедуру встановлення ідентифікаційного коду може провести і сам виконавець, який через автоматизовану систему виконавчого провадження має можливість надіслати запит до податкової служби й отримати інформацію про такий код.

Таке повноваження передбачено п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з яким виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Дергачівський районний суд Харківської області у справі №619/3253/18 визнав неправомірними дії головного державного виконавця щодо повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. Обґрунтовуючи свої дії, виконавець посилався саме на відсутність ідентифікаційного коду.

Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області у справі №537/1572/18, відмовляючи Державній судовій адміністрації України у задоволенні заяви про виправлення помилки, зазначив, що відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання, та відсутність у виконавчому документі вказаних відомостей не позбавляє виконавця можливості скористатися своїм правом та отримати таку інформацію у відповідних установах.

Проте навіть у випадку, коли виконавець скористався правом витребування інформації, це не є гарантією отримання позитивного результату. Трапляються випадки, коли відповідь податкової служби містить перелік осіб з аналогічним ім’ям та прізвищем, проте не містить ані коду, ані навіть дати народження. Для податкових органів дата народження є чинником, який дозволяє фіскалам ідентифікувати людину.

Така ситуація склалася у справі №219/12507/19, у який суддя Артемівського міськрайонного суду Донецької області повідомив, що незазначення заявником у заяві відомостей про дату народження боржника унеможливило надання Державною фіскальною службою за запитом суду, здійсненим на виконання вимог «Порядку надання судам загальної юрисдикції інформації про реєстраційні номери облікових карток платників податків боржників та стягувачів», затвердженого Наказом Державної судової адміністрації України Державної податкової служби України від 26 лютого 2013 року №30/44, реєстраційного номера облікової картки платника податків, оскільки за відсутності вказаної інформації його (боржника) неможливо однозначно ідентифікувати.

По-третє, наявність ідентифікаційного коду можливо встановити на стадії судового розгляду, що суди не завжди роблять.

Державною судовою адміністрацією України та Державною податковою службою України ще 26.02.2013 року було ухвалено спільний наказ №30/44 «Про затвердження Порядку надання судам загальної юрисдикції інформації про реєстраційні номери облікових карток платників податків боржників та стягувачів».

Відповідно до затвердженого Порядку суди загальної юрисдикції із застосуванням автоматизованої системи документообігу суду подаватимуть в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційні мережі, з впровадженою системою захисту інформації та використанням електронного цифрового підпису, запити до Державної податкової служби та після їх обробки отримуватимуть інформацію про реєстраційні номери облікових карток платників податків боржників та стягувачів для внесення цих даних до виконавчого документа, що видається відповідно до вимог процесуального законодавства.

Проте і тут не все гладко проходить.

Семенівський районний суд Чернігівської області у справі № 2-н-28/11 стикнувся з проблемною ситуацією. Суд самостійно скеровував відповідні запити до відповідних органів з метою встановлення даних про реєстраційний номер облікової картки платника податків та дату народження боржника. Але ці органи потрібної інформації суду не надали через відсутність реєстрації боржника в житловому приміщенні за місцем проживання.

Довелося визнати, що внаслідок відсутності відомостей про дату народження боржника реалізувати запит в електронній формі суду неможливо.

Такого ж висновку дійшов Київський районний суду м. Харкова (справа №640/5238/19а), зазначивши в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, що для направлення електронного запиту судом до податкової служби необхідне зазначення дати народження особи.

У справі №537/2107/17 виявилося, що, згідно з повідомленням Державної фіскальної служби від 24.05.2017 року, відомості про реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутні.

У випадку з іноземцями ситуація ускладнюється тим, що останні найчастіше взагалі не мають ніякого коду, тим більше українського, і отримують його зазвичай у випадку, коли укладають угоди, що підлягають реєстрації, або реєструють бізнес. Тому надія, що їхні коди будуть знайдені у базі податкової служби, не завжди виправдовується.

Ідентифікаційний код може бути відсутній і в українських громадян. У Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься Постанова у справі про адміністративні правопорушення (№491/502/18), відповідно до якої ідентифікаційний код був відсутній, оскільки, згідно з відміткою в паспорті, настоятель Свято-Казанського храму через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків.

Цілком впевнено можна говорити про те, що причиною таких проблем є плутанина в системі реєстрації податкових органів та міграційної служби, а також відсутність координації державних органів між собою.

Але треба зазначити, що в Законі  України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ніяких згадок ні про які коди не міститься. Тому пояснення виконавців про необхідність коду для виконання рішення скоріше є перестрахуванням.

Які заходи впливу на боржника-іноземця існують

Розшук боржника та його майна

Перша і необхідна стадія виконавчого провадження — це встановлення місцезнаходження самого боржника та наявного у нього майна. Виконавець повинен встановити наявність у боржника грошей, нерухомості, автомобілів або іншого майна, завдяки якому є можливість задовольнити вимоги стягувача.

Якщо пошуки майна виконавцем нічого не дали, виконавець має право та можливість об’явити розшук боржника або його майна.

У разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування боржника — фізичної особи виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника.

Зазвичай суди погоджують такий розшук (справа №2007/2-4/11), але можуть відмовити у задоволенні подання виконавця, якщо відсутні докази перевірки інформації про майно чи доходи боржника (справа №941/1671/19).

У разі відсутності у виконавця інформації про місцезнаходження транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про оголошення розшуку майна боржника та направляє її до органів Національної поліції. Постанова є обов’язковою для виконання поліцією.

Поліція може тимчасово затримати транспортний засіб та зберігати його на спеціальних майданчиках чи стоянці.

Самі виконавці не надто сподіваються на результати розшуку та розповідають, що поліція має пріоритетом розкриття кримінальних злочинів, тому боржників за цивільними справами розшукують в останню чергу. До речі, розшуком боржників за аліментами раніше займалися паспортні столи.

Іноземці ж взагалі, зазвичай, не дотримуються режиму пересування територією України, тому знайти їх за місцем реєстрації не завжди можливо. Це вже не кажучи про тих, хто перебуває в Україні без будь-яких документів.

Обмеження виїзду з України

Іншим заходом впливу на іноземця є обмеження боржника в праві залишати територію України.

Згідно із Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» виїзд з України іноземця або особи без громадянства може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Для обмеження іноземцю виїзду з України виконавець повинен звернутися до суду.

Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Цікаво, що при застосуванні цієї процедури траплялися випадки виявлення у боржників подвійного громадянства, наприклад, як у справі №297/2192/18, коли громадянин України виявився одночасно громадянином Угорщини. Випадок зміни громадянства встановили і у справі №297/1714/16-ц.

Проте тут необхідно враховувати, що, відповідно до ст. 2 Закону України «Про громадянство», якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Випадки відмов у застосуванні такого заходу також трапляються. Великомихайлівський районний суд Одеської області (справа №498/719/18) відмовив у задоволенні подання старшого державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника. Однією із підстав відмови було те, що ч. 2 ст. 77 Закону України «Про виконавче провадження» передбачений порядок, за яким іноземцю можливо заборонити виїзд за межі України, а саме у разі невиконання зазначеними в частині першій цієї статті особами рішень виконавець звертається до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органів охорони державного кордону з поданням про заборону в`їзду в Україну чи видворення за межі України таких осіб, відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Проте заборона в`їзду в Україну чи видворення за межі України — це не наш випадок, тому виконавець повинен звернутися саме до суду.

Київський районний суд м. Харкова у справі №953/17535/19, відмовляючи у задоволенні подання, зазначив, що для вирішення питання про обмеження у праві виїзду за межі України боржника необхідними елементами є не тільки наявність у нього невиконаного зобов`язання, але і також доведеність факту свідомого ухилення від виконання такого зобов`язання. Суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять достатніх даних, що боржник отримував документи з виконавчої служби, а факти, наведені державним виконавцем, не свідчать про ухилення боржника від виконання рішення суду.

Броварський міськрайонний суд Київської області у справі №361/7385/17 відмовив у задоволенні подання, оскільки не було надано доказів, які б свідчили про те, що боржник перебуває на території України.

Октябрський районний суд м. Полтави вважає, що сама по собі наявність невиконаного рішення ще не є підставою для застосування обмежень щодо права пересування особи.

Виконання рішення суду на території іноземних держав

Головною проблемою стягнення боргу з іноземця, з якою стикаються на практиці виконавці, — відсутність у них майна чи грошових коштів на території України, на які може бути звернуто стягнення.

Якщо виконавець не виявив таке майно боржника на території України, це ще не є підставою розчаровуватися та опускати руки. Рішення українського суду можна визнати та виконати в іноземній державі, якщо є відомості про наявність активів боржника за межами України.

Алгоритм такого звернення виписаний в Інструкції «Про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень», яку Мін’юст затвердив ще 27.06.2008 за №1092/5/54. Сьогодні це єдиний документ, який регулює порядок виконання рішень українського суду за кордоном. На жаль, законом механізми такого виконання не встановлені, якщо не враховувати ратифікованих Україною міжнародних договорів про надання правової допомоги.

Виконання рішення українського суду в іноземній країні здійснюється на умовах та в порядку, визначеному законодавством країни, де виконується рішення.

За загальним правилом звернення до іноземного суду з клопотання про виконання рішення українського суду можливе за наявності міжнародного договору між країнами, яким визначено порядок виконання рішень іноземного суду, або за принципом взаємності.

У гіршому випадку, за відсутності вказаного міжнародного договору, місцеве законодавство запитуваної країни повинно встановлювати визнання і приведення до виконання іноземних судових рішень за принципом взаємності з презумпцією її існування.

Згідно з Інструкцією, клопотання подається заінтересованою особою безпосередньо до іноземного суду за місцем виконання рішення.

У випадках, передбачених міжнародним договором України, клопотання може бути подано до суду України, який ухвалив рішення.

З метою звернення з клопотанням про визнання та виконання рішення суду України до компетентного органу запитуваної держави заінтересована особа звертається до суду України, який ухвалив рішення, для отримання документів, передбачених міжнародним договором України.

Якщо міжнародний договір не визначає переліку документів, що додаються до клопотання, судом України надаються:

• засвідчена належним чином копія судового рішення (або у відповідному випадку — вироку);
• довідка про те, що рішення (вирок) набрало законної сили, якщо це не випливає безпосередньо з тексту рішення чи вироку;
• довідка стосовно виконання частини рішення (вироку) або невиконання рішення (вироку) на території України;
• якщо відповідач не брав участі в судовому засіданні - довідка про те, що відповідач був належним чином повідомлений про день та час судового розгляду та копії документів справи, що підтверджують повідомлення відповідача належним чином про час та місце судового розгляду справи.

Документи, що надає суд України, засвідчуються підписом судді і скріплюються гербовою печаткою суду.

У разі, якщо згідно з міжнародним договором клопотання подається заінтересованою особою до суду України, який ухвалив рішення, такий суд надсилає клопотання та додані до нього документи до Мін'юсту через головне територіальне управління юстиції.

Мін'юст протягом 14 календарних днів з дня отримання надсилає клопотання до Центрального органу запитуваної держави для передачі на розгляд до її компетентного органу, а в разі потреби повертає для доопрацювання компетентним судом України або заінтересованою особою.

Київський районний суд м. Одеси 19.11.2019 року дозволив виконання на території Республіки Грузії рішення від 24.07.2019 року у справі №520/1619/19 про стягнення з громадянина Грузії на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» заборгованості за кредитним договором.

Згідно з ч. 2 статті 41 Договору між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 09.01.1995 року, клопотання про дозвіл виконання подається до суду, що виніс рішення по першій інстанції, який супроводжує його до суду, компетентного винести рішення у клопотанні.

Відповідно до ч. 1 статті 41 Договору між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 09.01.1995 року, розгляд клопотань про дозвіл виконання рішень входить до компетенції судів Договірної Сторони, на території якої повинно бути здійснено виконання.

Наостанок можна спробувати притягнути боржника до кримінальної відповідальності. Проте приватний виконавець Андрій Авторгов визнає, що стаття 382 Кримінального кодексу України фактично не діє, оскільки в діях боржника повинні бути всі види ухилення від виконання судового рішення. Одна тільки відсутність майна або коштів у боржника не є для цього підставою. І навіть коли таке ухилення має місце, правоохоронні органи займаються цим дуже неохоче, тож вироків у таких справах дуже мало.

Раніше sud.ua досліджував, чому невиконання судових рішень залишається системною проблемою, а також розповідав про рішення ЄСПЛ у справах проти України.