Суддя КСУ Ігор Сліденко: проблему суддів ВСУ може вирішити тільки Верховна Рада

Рішення Конституційного Суду України щодо подання Верховного Суду України від 6 жовтня 2016 року відносно норм закону 1402 (судова реформа 2016 року) наробило багато галасу. Деякі спостерігачі та експерти навіть заявили про неконституційність діючого Верховного Суду, скасування конкурсів на посаду його суддів або про автоматичний перевід суддів ВСУ до складу ВС. Інша сторона, ознайомившись з рішенням КСУ, зробила протилежні висновки. Що насправді означає рішення КСУ від 18 лютого 2020 року, хто повинен вирішити подальшу долю суддів Верховного Суду України та що буде з кваліфікаційним оцінюванням суддів, «Судово-юридичній газеті» розповів автор та доповідач рішення по поданню ВСУ, суддя Конституційного Суду України Ігор Сліденко.

Бесіду вів В’ячеслав Хрипун,

«Судово-юридична газета»

Хто має вирішити долю суддів Верховного Суду України

Перш за все хочу Вас спитати: чому Конституційний Суд розглядав подання ВСУ з приводу закону 1402 більше чотирьох років?

Після відомих подій травня 2019 року, пов’язаних зі звільненням судді КСУ Станіслава Шевчука, який був призначений суддею-доповідачем у цій справі, вона потрапила до мене. Це сталося 21 травня 2019 року. Після цього я підготував справу для розгляду з урахуванням критичних зауважень до попереднього проекту. Якщо подивитись хронологію перебування справи за поданням ВСУ щодо закону 1402 у КСУ, то картина буде наступна. 6 жовтня 2016 року подання ВСУ потрапило до КСУ. Однак тільки 14 червня 2017 року було відкрито конституційне провадження у цій справі. А розгляд цієї справи у відкритій частині почався лише 21 листопада 2017 року, у закритій частині — 17 січня 2018 року. Тобто за більше ніж рік з моменту надходження подання ВСУ в КСУ було проведено лише два засідання. Чому так сталося? Думаю, це питання слід було б ставити попередньому судді-доповідачу — С. Шевчуку.

Чи було все ж таки у КСУ намагання в минулі роки винести рішення у цій справі?

З 2018 року у справі за поданням ВСУ з приводу закону 1402 всього відбулось 20 засідань у закритій частині. Голосування за концепцію рішення відбулося вперше 15 лютого 2018 року. Потім, аж 3 липня 2018 року, було голосування за проект доповідача — С. Шевчука, який передбачав визнання неконституційними окремих положень закону 1402. Однак відносно такого варіанту рішення було багато зауважень. Останній проект рішення суддею-доповідачем С. Шевчуком був виготовлений 28 листопада 2018 року. На наступний день, тобто 29 листопада 2018 року, відбулося останнє (аж до 18 лютого 2020 року) засідання з розгляду подання ВСУ.

Скільки всього було підготовлено проектів рішень та що вони містили в собі?

Декілька проектів було підготовлено попереднім суддею-доповідачем. Мною було підготовлено два проекти, крім того, був ще альтернативний проект, розроблений суддею КСУ Сергієм Головатим. Останні два проекти були повністю взаємовиключними. Перший проект передбачав визнання всієї реформи 2016 року неконституційною, включно зі створенням нового Верховного Суду. Другий — повне визнання судової реформи такою, що відповідає Конституції. І там, і там були своя логіка і аргументи.

Чи правильно я розумію, що чим довше справа по поданню ВСУ розглядалася в КСУ, тим важче було КСУ прийняти те чи інше рішення?

Абсолютно вірно. Більш-менш безболісно проблеми, поставлені в поданні ВСУ, могли бути вирішені для судової системи лише до листопада 2017 року. Потім так звана судова реформа 2016 року поступово почала набирати обертів: запрацював новий Верховний Суд, почалося масове кваліфікаційне оцінювання суддів та ін. Після цього, я тут буду відвертий, будь-які різкі рухи, наприклад визнання неконституційним створення нового Верховного Суду, були фактично неможливі. Це б призвело до повного колапсу судової системи України. Уявіть собі, що КСУ раптом визнає Верховний Суд таким, що створений всупереч Конституції, коли той вже працює на повну потужність, має склад суддів, розглядає тисячі справ та формує правові позиції. Які були б наслідки такого рішення? Вважаю, що катастрофічні. Слід також розуміти, що Верховний Суд — це повноцінний суд касаційної інстанції, який змінив у 2017 році не тільки ВСУ, але і три вищі спеціалізовані суди. ВСУ ж після судової реформи 2010 року фактично був судом касаційної інстанції лише за назвою, а не по суті своєї діяльності. Отже, до листопада 2017 року ще можна було казати в теорії про визнання неконституційною усієї реформи 2016 року, але потім — практично неможливо.

Чи правильно вважати рішення КСУ від 18 лютого 2020 року певним компромісом?

Рішення, яке ухвалив КСУ щодо подання ВСУ, стовідсотково було компромісно-паліативним та обумовлено тими обставинами, які склалися на момент винесення рішення. Проблему ВСУ породила сама ж реформа 2016 року. Тоді ініціатори реформи говорили про те, що ВСУ потребує перезавантаження. Для такого перезавантаження були розроблені відповідні заходи та запроваджені спеціальні процедури, відбувся конкурс на посади суддів нового ВС. На мою думку, такі дії фактично мали люстраційну природу. Про це, наприклад, свідчить те, що велика увага вже під час конкурсу в новий Верховний Суд приділялась питанню доброчесності. Потім виявилось, що новий Верховний Суд створили, а старий ВСУ не ліквідували, оскільки чистого правового рішення тут не було. Судді ВСУ не всі звільнилися у відставку або пройшли у склад нового ВС. Ситуація з часом стала просто абсурдною: у нас досі є два Верховні Суди, один з яких працює, а інший — ні. Тому далі так продовжуватися вже не могло.

Тобто варіантів вирішення подання ВСУ у 2020 році у КСУ вже було не так багато?

Я вважаю, що у 2020 році у КСУ вже не було іншого варіанту, окрім як прийняти те рішення, яке і було прийняте 18 лютого. Фактично рішення КСУ стосується переважно тих дев’яти суддів ВСУ, які ще залишаються його суддями на даний час. В цілому, коли КСУ приймав це рішення, його судді виходили з того, щоб рішення суду нанесло судовій системі як можна менше шкоди.

Чи можна казати, що на розгляд подання ВСУ 2016 року суддів КСУ підштовхнуло подання Верховного Суду 2019 року?

Певною мірою так. Існує логічний зв’язок між поданням ВСУ та поданням ВС по закону 193-IX, яким передбачене вже скорочення нового Верховного Суду, оскільки від того дискурсу, у якому вирішено питання ВСУ, буде вирішуватись і питання ВС.

Деякі експерти після рішення КСУ 18 лютого почали казати про те, що нібито КСУ визнав неконституційним новий Верховний Суд, а тому треба відновити діяльність ВСУ.

Таке тлумачення рішення КСУ не відповідає дійсності. Існуванню Верховного Суду як інституції після рішення КСУ нічого не загрожує. Слід розуміти, що КСУ, на мій погляд, в принципі не міг визнати створення Верховного Суду неконституційним. Чому? Бо новий суд в 2016 році був закріплений в тексті Конституції. Тобто визнати неконституційним те, що вже є в Конституції, в принципі неможливо. Інша річ — коли б мова йшла лише про закон, який вносить зміни до Конституції. Тобто треба зрозуміти, що в своєму рішенні від 18 лютого перш за все КСУ намагався розв’язати проблему двох верховних судів та дев’яти суддів Верховного Суду України, доля яких не була вирішена тривалий час. Мова не йшла про те, що робити з новим Верховним Судом як інституцією.

Зараз також лунають заяви про те, що судді ВСУ повинні автоматично стати суддями Верховного Суду. Наскільки такі думки відповідають дійсності?

Якщо подивитись уважно на те, як викладене рішення КСУ, то можна зробити висновок, що судді Верховного Суду України не можуть автоматично стати суддями Верховного Суду. Для цього парламент повинен прийняти нові законодавчі норми. Тобто долю суддів ВСУ повинна вирішити Верховна Рада. Підкреслюю, окрім Верховної Ради, проблему суддів ВСУ розв’язати більше не зможе ніхто. Сам КСУ не може підмінити собою законодавця та вносити зміни до законів. Він може лише вказати, що є неконституційним та що потрібно змінити, тобто дати можливість законодавцю все виправити.

Рішення КСУ виглядає так, що суддям ВСУ, перед тим як вони зможуть потрапити до ВС, можливо, доведеться проходити кваліфікаційне оцінювання суддів. Це так?

Теоретично процедура кваліфікаційного оцінювання суддів ВСУ може бути передбачена. Принаймні прямих перешкод для цього немає. Але якщо воно буде проходити, то процедуру такого оцінювання повинна визначити Верховна Рада.

Що буде з кваліфікаційним оцінюванням суддів та суддями-«п’ятирічками»

Як слідує з рішення КСУ, фактично суд не став давати оцінку конституційності такої процедури, як кваліфікаційне оцінювання суддів. Тобто фактично тепер можна зазначити, що кваліфікаційне оцінювання є законним і може проводитись далі, попри значну критику такої процедури в судовій спільноті?

КСУ визначився перш за все лише з тими питаннями, які стосувалися саме долі суддів ВСУ. В інші питання КСУ переважно не став вдаватись. Хочу зазначити, що якби КСУ визнав кваліфікаційне оцінювання суддів, яке триває з 2017-2018 років, неконституційним, то тоді під сумнів можна було б поставити результати тисяч суддів, які вже його пройшли.

КСУ також скасував норму про те, що судді у відставці можуть отримувати довічне утримання за новими розрахунками лише через три роки, після вдалого проходження ними кваліфікаційного оцінювання. Отже, тепер у своєму становищі рівні усі судді — які звільнились у відставку напередодні оцінювання та які звільнилися вже після оцінювання?

Раніше було вже декілька рішень КСУ, де суд констатував, що дискримінації в оплаті праці суддів та їхнього поділу на якісь категорії бути не повинно. Суд не знайшов підстав змінити свою попередню практику.

Як відомо, згідно з нормами закону 1402, повноваження суддів, призначених на посаду строком на п’ять років до набрання чинності закону 1402, повинні припинятись із закінченням строку, на який їх було призначено. Після цього вони можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу. Тобто, по суті, мають проходити конкурс на свою ж посаду. Чи висловлювався з цього приводу КСУ?

Конституційний Суд не висловлювався з приводу конституційності цього положення. Так само, як і відносно багатьох інших норм закону 1402. Тобто ця норма залишається в такій само редакції, як і була.  

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.