Всеволод Князєв розповів про критерії, за якими Велика Палата визначає судову юрисдикцію

Кількість судових рішень, скасованих Верховним Судом в минулому році, значно зросла.

У 2019 Верховним Судом було скасовано в середньому третину рішень апеляційних судів. Відсоток таких скасувань різний в судах різних юрисдикцій і коливається в залежності від регіону. У цивільному судочинстві кількість скасованих рішень склало від 20 до 36 відсотків; в кримінальному від 18 до 50%; в адміністративному від 24 до 52%. Найменший відсоток скасувань виявився в господарських судах. Він коливається від 22 до 28 відсотків.

При цьому, говорити про те, що скасовані рішення апеляційних судів були помилкові, було б невірним підходом, оскільки в 2017-2018 роках змінилася підвідомчість судових спорів.

Мотивом скасування найчастіше було порушення судової юрисдикції. Нові позиції Великої Палати викликали неоднозначну реакцію суспільства, зокрема тієї його частини, що виборювала своє майно, захоплено рейдерами.

Про те, яким чином Велика Палата Верховного Суду визначає судову юрисдикцію розповів її Секретар суддя Верховного Суду Всеволод Князєв.

За його словами ВП ВС в 2018 році розглянула 863 справи щодо визначення юрисдикції спорів, в 2019 році таких справ було вже 1358. Таке навантаження на Велику Палату складає 83 та 94 відсотки відповідно. ВП ВС сформулювала більше ніж 400 висновків у питанні розмежування судової юрисдикції.

Проблеми з визначенням судової юрисдикції дуже часто виникають в судовій практиці і не завжди досвідчені юристи можуть її правильно визначити. Помилки допускають навіть судді першої та апеляційної інстанції.

На законодавчому рівні встановити чіткі критерії розмежування юрисдикції між судами встановити абсолютно неможливо,

При визначенні юрисдикції звертають увагу на суб’єктів правовідносин, на предмет спору та пряму вказівку закону.

Всеволод Князєв наголошує, що основним критерієм, який застосовує Велика Палата при визначенні юрисдикції є предмет спору. Саме його в першу чергу визначають судді Великої Палати при розв’язанні юрисдикційного конфлікту. Тобто, спочатку необхідно визначити суть правовідносин.

Законодавство не завжди чітко визначає за правилами якого судочинства необхідно розглядати ту чи іншу справу. Тому часто у визначенні юрисдикції застосовується тлумачення.

Так, у справі № 818/1688/16  Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області звернулося до суду з позовом в якому просило суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану ним УМВС України в Сумській області втратою засобів зв'язку, в сумі 55809,00 грн.

Мова йде про відшкодування шкоди, яку завдала особа під час перебування на публічній службі

ВП ВС звернула увагу, що в рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Тому зазначені спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Визначення юрисдикції за предметом правовідносин не стосується справ, юрисдикція яких чітко визначена законом. Вказівка в законі застосовується в першу чергу, а вже потім аналізуються всі інші критерії.

Так, у справі № 922/3506/18 ВП ВС зазначила, що спори з Антимонопольним комітетом повинні розглядатися в господарських судах.

Справи що виникають із спорів щодо публічної служби, розглядаються за нормами кодексу адміністративного судочинства України.

Визначення судової юрисдикції за суб’єктним складом відбувається в останню чергу після визначення предмету спору та природи правовідносин ( приватні вони чи публічно-правові). Цим критерієм користуються коли неможливо визначити предмет спору.

Іноді суди допускають помилки, визначаючи юрисдикцію за цим критерієм. Наприклад, Міська Рада може виступати в договірних відносинах як сторона договору, а може бути стороною, що видає дозвільні документи. Державних реєстраторів та приватних виконавців теж важко ділити за цим критерієм.

Цікавим прикладом є справа 910/8122/17. У травні 2017 року Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквадельф» про заборону діяльності дельфінарію «Оскар-Трускавець» ТзОВ «Аквадельф», розташованого на вул. Городище, 18 у м. Трускавці Львівської області.

Велика Палата Верховного Суду вирішила, що МБО «Екологія-Право-Людина» має право звернутися до суду з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства відповідачем. Водночас, оскільки зверненням з таким позовом позивач фактично замінює органи державної влади у питанні здійснення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, цей спір має публічно-правовий характер, а отже, повинен вирішуватися в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.

ВП ВС послалася на Орхуську конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості
в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Конвенція встановлює, що забезпечення дотримання екологічного законодавства - це не лише обов'язок природоохоронних органів, але й громадськості, яка також покликана відігравати цілком визначену роль. Згідно з Орхуською конвенцією сторони повинні гарантувати, щоб представники громадськості могли безпосередньо забезпечити дотримання закону в разі дій або бездіяльності як з боку приватних осіб, так і з боку державних органів. Крім того, представники громадськості можуть оскаржувати дії або бездіяльність державних органів, які порушують національне природоохоронне законодавство. Під бездіяльністю в цьому випадку розуміється нездатність здійснити чи забезпечити дотримання природоохоронного законодавства іншими державними органами або приватними суб'єктами діяльності.

 За словами Всеволода Князєва судовий спір повинен бути вирішений в одній судовій юрисдикції шляхом подання одного позову і винесення одного судового рішення. У сторін спору не повинна виникати необхідність подавати кілька позовів в суди різних юрисдикцій. Одне право повинно захищатися одним позовом.

 Раніше у Верховному  Суді розказали про причини скасування судових рішень.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.