Чи може приватний виконавець накласти арешт на право оренди земельної ділянки: позиція ВП ВС

Виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, яке як майнове право є за змістом наведених вище законодавчих норм відмінним від майна (коштів) об'єктом цивільних прав та має обмежену оборотоздатність для боржника-орендаря. Про це нагадала Велика Палата Верховного Суду у справі №904/968/18.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

У справі №904/968/18 ТОВ звернулося до господарського суду зі скаргою на дії приватного виконавця. Приватний виконавець наклав арешт на право оренди земельної ділянки. На думку скаржника, накладення арешту на право оренди жодних чином не може призвести до задоволення вимог стягувача, адже змістом статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки може бути реалізовано лише її власником.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що законодавець надав приватному виконавцю право на накладення арешту на майнові права боржника, за рахунок яких є можливим повне (часткове) погашення його заборгованості перед стягувачем. Водночас під час виконання рішення суду арештованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику та які можна відчужити, а кошти, виручені від їх продажу, спрямувати на погашення вимог стягувача до боржника у виконавчому провадженні.

Нагадаємо, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:

• верховенства права;
• обов`язковості виконання рішень;
• законності;
• диспозитивності;
• справедливості, неупередженості та об`єктивності;
• гласності та відкритості виконавчого провадження;
• розумності строків виконавчого провадження;
• співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями;
• забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Разом з тим заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Право оренди земельної ділянки відноситься до речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності. Аналіз положень чинного законодавства не дає підстав стверджувати, що майно боржника і речові права на це майно - це один об'єкт. Адже наведені вище положення статті 18 Закону № 1404-VIII наділяють виконавця правом накладати арешт на земельну ділянку як нерухоме майно, але не свідчать такою ж мірою про поширення цієї норми на арешт права оренди як речового права.

Велика Палата Верховного Суду наголосила: «Не вбачається однозначно право виконавця накладати арешт на майнові (речові) права (тобто на право оренди) і з приписів статті 56 Закону № 1404-VIII, оскільки вона регулює питання арешту і вилучення тільки майна (коштів) боржника і не містить застереження, яке б дозволяло поширити цю норму на майнові (речові) права, як це зроблено, наприклад, у пункті 1 частини першої статті 10 Закону № 1404-VIII, де законодавець прирівнює майно і майнові права, на що вказує словосполучення «майно (майнові права) боржника».

Водночас у чинному законодавстві встановлені також спеціальні норми, які передбачають звернення стягнення на певні майнові права та їх арешт. Так, за частиною десятою статті 56 Закону № 1404-VIIIу порядку, встановленому цією статтею, виконавець, у провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили.

Такий арешт знімається, якщо протягом п'яти днів з дня його накладення стягувач не звернеться до суду про звернення стягнення на грошові кошти такої особи в порядку, встановленому процесуальним законом.

ВП ВС зазначила: «Визначаючи наявність чи відсутність у приватного виконавця права накладати арешт на майнові (речові) права боржника, відповідні норми Закону № 1404-VIII слід застосовувати у їх системному зв'язку зі спеціальним законодавством, яке регулює зміст відповідного права, а також порядок його виникнення, зміни та припинення».

Тобто, право оренди є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності та притаманним саме власнику такого майна.

У процедурі виконання судового рішення про стягнення заборгованості щодо боржника-орендаря межі оборотоздатності права оренди земельної ділянки як об'єкта стягнення у виконавчому провадженні слід визначати залежно від змісту прав орендаря за договором оренди, а не прав власника такої земельної ділянки.

Наділення орендаря окремими повноваженнями щодо права на оренду земельної ділянки не дає підстав для прирівнювання цього майнового права до емфітевзису і суперфіцію, щодо яких законодавством чітко визначено самостійний правовий режим.

ВП ВС дійшла висновку, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря. Застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень,   як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, можливе стосовно власника земельної ділянки (орендодавця), а також у тих випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, крім власника, особи, передбачено законом або договором (емфітевзіс, суперфіцій, заставодержатель права оренди земельної ділянки тощо). Адже виконавець, виконуючи рішення, не може бути наділений більшими повноваженнями щодо майнових прав, ніж має щодо цих самих майнових прав сам боржник.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Велика Палата ВС уточнила, з якого моменту обчислюється початок дії договору оренди земельної ділянки.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.