Визнання особою вини у порушенні правил дорожнього руху: практика ВС

Сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №482/83/17.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що громадянин України звернувся до суду з позовом до інспектора роти №1 батальйону №2 Управління патрульної поліції у м. Миколаєві, у якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він не знаходився за кермом та не курував транспортним засобом, як про це вказано в постанові.  Позивач зазначив, що автомобіль він передав у користування своєму брату, який і залишив його в районі перехрестя вулиць Чкалова та Рюміна у місті Миколаєві у зв`язку поломкою та повідомив його про це.

Відеозапис, який начебто підтверджує наявність його вини, було зроблено в момент, коли позивач підходив до автомобіля, факту керування транспортним засобом та здійснення зупинки у вказаному місці зафіксовано не було, а тому він не може бути доказом у цій справі.

Постановою Новоодеського районного суду Миколаївської області адміністративний позов задоволено.

Одеський апеляційний адміністративний суд скасував постанову Новоодеського районного суду Миколаївської області і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався тим, що, установивши власника вказаного транспортного засобу,  інспекторами УПП у м. Миколаєві ДПП було запропоновано переставити автомобіль в інше місце, оскільки позивачем порушено пункт 15.9   ПДР, на що позивач спочатку пояснив, що це не він керував транспортним засобом і не він здійснив порушення  правил дорожнього руху, а потім почав стверджувати, що у інспекторів немає доказів вчинення зазначеного правопорушення саме ним.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслюють, що підпунктом 15.9. «ґ»   ПДР визначено, що зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП, вноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Також ВС наголосив, що відповідно до пунктів 9-10 розділу ІІІ Інструкції розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається   КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.

Висновок суду апеляційної інстанції про правомірність оскарженої постанови ґрунтується на тому, що особа визнає вчинене ним правопорушення, указуючи, що не захотів далеко переставляти свій автомобіль через снігопад. Також позивач зазначав, що завжди у цьому місці припарковує свій автомобіль.

ВС зауважив, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Також ВС зазначив, що належним доказом цього правопорушення, виходячи з його природи, є замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення, що і підтверджувало б факт зупинки автомобіля менш ніж за 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини.

Водночас судами першої та апеляційної інстанції вказаний відеозапис на наявність в ньому таких замірів досліджено не було. Отже, суди попередніх інстанцій не вичинили необхідних дій, направлених на встановлення фактичних обставин справи у цій частині, та не дослідили наданий відповідачем доказ.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про порушення ПДР, зафіксовані в автоматичному режимі.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.