Набуття права власності на нерухоме майно за давністю володіння: рішення ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 552/1354/18 та встановив, що позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє ним за волею власника і завжди знала, хто є власником цього майна.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що на підставі ордера, виданого районною Радою депутатів трудящих у грудні 1996 року, особі_4 та членам її сім’ї надано право на вселення та реєстрацію у квартирі. Житловий будинок, у якому розташована спірна квартира, перебуває на балансі ТОВ «У», яке з січня 2017 року перебуває в стані припинення. Позивачі посилались на те, що вказаний будинок не прийнято до комунальної власності міста, вони позбавлені можливості у встановленому законом порядку приватизувати квартиру, у якій проживають, просили визнати за ними право власності за набувальною давністю по S частини квартири.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачі не набули права власності на спірне житлове приміщення, водночас за життя первісного квартиронаймача набули право користування спірною квартирою, і це право ніким не оспорювалось.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що частиною 1 статті 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває права власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Також ВС зауважив, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння.

Тобто давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодіння майном не знала і не повинна були знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

ВС зауважив, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребування якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Враховуючи, що позивачі не набули права власності на спірне житлове приміщення, натомість за життя первісного квартиронаймача особа_7, яка померла, набула права користування спірною квартирою і це право ніким не оспорюється, та приймаючи до уваги, що сам по собі факт користування позивачами даним майном не є підставою для виникнення  у них права власності за набувальною давністю, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що у позивача відсутні підстави для набуття права власності на вказане майно з підстав, передбачених статтю 344 ЦК України, та, відповідно, правильно відмовив у позові.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про передумови та матеріальні підстави для захисту права власності земельної ділянки.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.