Верховний Суд висловився щодо ознак самочинного будівництва

Якщо об’єкт будівництва збудований або будується на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, зокрема, якщо вид цільового призначення такої земельної ділянки, визначений відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, та зазначений у правовстановлюючому документі, не відповідає намірам будівництва, то такий об’єкт має ознаки самочинного будівництва.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши у касаційному порядку адміністративну справу за позовом юридичної особи до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю (Департамент ДАБК) про визнання протиправним та скасування наказу.

Суть цієї справи полягає у тому, що замовник будівництва, отримавши державний акт про право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, здійснював фактичне будівництво чотириповерхового багатоквартирного будинку. Провівши перевірку достовірності даних, зазначених у декларації про початок виконання будівельних робіт, Департамент ДАБК дійшов до висновку, що наміри будівництва не відповідають цільовому призначенню земельної ділянки, оскільки функціональне призначення цієї земельної ділянки відповідно до генерального плану міста та проекту планування його приміської зони - територія житлової садибної забудови, цільове призначення відповідно до державного акта – будівництво та обслуговування будинку, громадських будівель і споруд, а відповідно до затвердженого проекту будівництва на цій земельній ділянці будується багатоквартирний будинок. З огляду на виявлені порушення, Департамент ДАБК своїм наказом скасував декларацію про початок здійснення будівельних робіт. Не погоджуючись з таким рішенням, замовник будівництва звернувся з позовом до суду.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що в зоні житлової садибної забудови допускається будівництво житлових будинків, що не перевищують чотирьох поверхів, а тому, позивач вважав, що при дотриманні цієї умови відсутні підстави вважати, що ним наведені недостовірні дані у декларації, які свідчать про самочинність будівництва.

Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні адміністративного позову відмовили, виходячи з того, що замовником будівництва наведені недостовірні дані у декларації про початок виконання будівельних робіт, оскільки об`єкт будується без урахування вимог містобудівної документації, вихідних даних та без дотримання вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погодилась з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи, що зі змісту статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вбачається, що об`єкт слід вважати самочинним будівництвом, зокрема, якщо такий об`єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема, землі житлової та громадської забудови.

Водночас, судом враховано, що Класифікації видів цільового призначення земель розмежовує у межах одного виду цільового призначення земельних ділянок «Землі громадської та житлової забудови» декілька видів функціонального призначення. Зокрема, розділом II у секції В Класифікації видів цільового призначення земель за кодом 02.03 вказано землі житлової забудови «Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку», натомість у цій же секції за кодом 02.01 вказано землі «Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».

На цій підставі Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого у межах основного виду цільового призначення земель, визначених статтею 19 Земельного кодексу України, містобудівним законодавством розмежовано різні види функціонального призначення земельної ділянки, які визначаються містобудівною документацією на місцевому рівні. Тому, у разі здійснення на земельній ділянці з певним функціональним призначенням будівництва об’єкта, який відповідно до містобудівного законодавства, будівельних норм та стандартів може бути збудований на земельній ділянці з іншим функціональним призначенням, навіть у межах одного основного цільового призначення, таке будівництво вважається самочинним, оскільки будується на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети.

Постанова Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 826/1419/18 (адміністративне провадження № К/9901/6458/19) - за посиланням. 

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.