ВС висловився щодо нереальності господарських операцій

Формування суб’єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 815/4453/14.

Обставини справи

Приватне підприємство «С» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області, в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду залишено без змін ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішенням суду першої та апеляційної інстанцій, касатор подав касаційну скаргу. В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що податковим органом при проведенні перевірки було використано акт перевірки ТОВ «І». Однак рішеннями, що набрали законної сили у справі № 826/4869/14 визнано протиправними дії щодо проведення перевірки контрагента позивача.  Позивачем документально підтверджені виконання зобов’язань щодо оплати придбаних ТОВ «І» товарів. Під час перевірки податковий орган не встановив обставини справи, які б свідчили про наявність умислу позивача на укладення договорів з контрагентами без наміру досягнення наслідків, які передбачені договорами. Вантажоотримувач не може нести відповідальність за відсутність товарно-транспортних накладних чи помилки у їх оформленні. Крім того, податкова інформація не може слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Також, згідно з пунктами 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов`язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку. Тобто платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі і на його контрагентів.

Отже, формування суб’єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання.

Також ВС зазначив, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідно їх дійсному економічному змісту.

Разом з тим судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки первинним документам, які були надані позивачем (договору, податковим накладним, платіжним дорученням, видатковим накладним, товарно-транспортним накладним, довіреностям на отримання товарно-матеріальних цінностей), не надано обґрунтованого висновку, в чому полягає недостатність та дефектність таких документів, що призвело до висновку про нереальність господарських операцій. Незрозумілими є і висновки судів щодо  наданих позивачем доказів на підтвердження факту подальшої реалізації нібито придбаного у ТОВ «І» товару та з чого виходили суди, не приймаючи надані позивачем докази.

Верховний Суд зазначив, що сама по собі податкова інформація про порушення податкової дисципліни контрагентом не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами як підставами формування бухгалтерського обліку.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог є передчасними та зроблені без повного встановлення фактичних обставин справи.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Податковий кодекс України передбачає лише два способи виправлення помилок у податковій звітності.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.